Його любов до Ізабелли тішила око. Він схилявся перед її вродою, вважав дружину за найосяйнішу, найчарівнішу жінку в світі. Зворушувала також його відданість, просто собача відданість своєму зцілителю — Ларрі. А Ларрі теж, мабуть, насолоджувався життям. У мене було таке враження, що він дивиться на цю весну як на перепочинок у своїх напружених, не відомих нам пошуках і радіє своєю тихою радістю. І він був не дуже балакучий, але це не мало значення, сама його присутність була як добра розмова. Тримався він так невимушено, так приязно й весело, що ніхто й не думав вимагати від нього більшого, і я добре розумів, що саме завдяки йому всім нам так хороше разом. Він не намагався блиснути мудрістю чи дотепністю, а все ж без нього нам було б нудно.

Якось ми поверталися з однієї нашої виправи, і я став свідком сцени, що глибоко мене вразила. Ми побували в Шартрі і їхали назад до Парижа. Грей вів машину, Ларрі сидів поруч нього, а Ізабелла і я — позаду. Ми стомилися від довгого дня. Ларрі простяг руку вздовж спинки переднього сидіння. Від цього руху рукав його сорочки закотився, оголивши вузьке, дуже зап’ястя й частину засмаглої руки, всіяної тонкими світлими волосинками, і їх позолотило надвечірнє сонце. Ізабелла якось дивно принишкла й заклякла, і я глянув на неї. Вона сиділа мов закам’яніла, мовби хто її загіпнотизував, і часто дихала. Очі її прикипіли до того жилавого зап’ястя із золотими волосинками й до тонких, довгих, але міцних пальців. Я ще ніколи не бачив такої неприхованої голодної жаги, написаної на людському обличчі. То була машкара хоті. Я б нізащо не повірив, що прекрасні Ізабеллині риси можуть спотворитися виплеском такої непогамовної чуттєвості, скорше тваринної, ніж людської. Де й поділася врода, обличчя було відворотне й страшне. Воно так жахливо наводило на думку про суку в тічці, аж мене трохи занудило. Вона не помічала мене, не помічала нічого, крім тієї руки, що вільно лежала, на спинці сидіння й сповнювала її несамовитим жаданням. Потім ніби корч перебіг по її обличчю, вона вся пересмикнулась і, заплющивши очі, відкинулася в куток машини.

— Дайте сигарету, — сказала вона, і я не впізнав її голосу, такий він був грубий і хрипкий.

Я взяв із мого портсигара сигарету й прикурив для неї.

Ізабелла жадібно затяглася і всю дорогу потім дивилась у вікно, не зронивши й слова.

Коли ми доїхали до їхнього дому, Грей попрохав Ларрі відвезти мене в готель, а потім поставити машину в гараж. Ларрі пересів на його місце, я сів поруч. Переходячи тротуар, Ізабелла підхопила Грея під руку, пригорнулася до нього й подарувала погляд, якого я не бачив, але міг здогадуватись про його значення. Я подумав, що цієї ночі з ним ділитиме ложе жагуча жінка, але він ніколи не довідається, які докори сумління збудили палку її ласку.