IV

IV

Настала осінь, і Елліот вирішив з’їздити до Парижа — подивитися, як там Ізабелла, Грей та діти, і взагалі — acte de présence[68] — побувати у столиці. Звідти він збирався ненадовго до Лондона, побувати в кравця, а заразом відвідати декого зі старих друзів. Я зі свого боку думав проїхати прямо до Лондона, але він запропонував довезти мене до Парижа на своєму автомобілі. Поїздка ця приємна, і я погодився, а погодившись, вирішив і сам провести в Парижі кілька днів. Їхали ми не поспішаючи, зупинялися в тих місцях, де добре годують. У Елліота було щось негаразд з нирками, і пив він тільки «Віші», але щоразу сам вибирав для мене вино і, будучи людиною доброю, нездатною злитися на свого ближнього за те, що той відчуває задоволення, якого сам він позбавлений, щиро тішився, коли я хвалив його вибір. Мало того, він готовий був узяти на себе всі мої дорожні витрати, але тут я чинив опір. Він трохи набрид мені своїми розповідями про великих світу сього, з якими йому довелося знатися, але загалом поїздкою я залишився задоволений. Прекрасні були краєвиди на нашому шляху, яких ледь торкнулись пастелі ранньої осені. Поснідавши у Фонтенбло, ми дісталися до Парижа годині о четвертій. Елліот завіз мене до мого скромного старомодного готелю, а сам звернув за кут, у «Ріц».

Ізабелла була попереджена про наш приїзд, так що я не здивувався, що на мене чекає записка від неї, а ось зміст записки мене здивував.

«Приходьте, щойно приїдете. Сталося щось жахливе. Дядька Елліота не приводьте. Заради бога, приходьте якнайшвидше».

«Приходьте, щойно приїдете. Сталося щось жахливе. Дядька Елліота не приводьте. Заради бога, приходьте якнайшвидше».

Я допитливий не менше за будь-кого іншого, але спочатку треба було вмитися і змінити сорочку, а потім уже я взяв таксі і поїхав на вулицю Сен-Гійом. Мене провели у вітальню. Ізабелла схопилася з місця.

— Куди ви зникли? Я на вас вже скільки часу чекаю.

Було п’ять годин, і я ще не встиг відповісти, як прийшов мажордом з чаєм. Ізабелла, стиснувши руки, з нетерпінням поглядала на нього. Я був здивований.

— Я щойно приїхав. Ми засиділися за сніданком у Фонтенбло.

— Господи, який же він забарний, збожеволіти можна, — сказала Ізабелла.

Мажордом поставив на столик тацю з чайником, цукерницею і чашками і з неквапливістю, справді дражливою, розкладав довкола бутерброди, тістечка й печиво. Нарешті він вийшов і причинив за собою двері.

— Ларрі одружується з Софі Макдональд.

— Хто це?

— Що за дурні запитання! — закричала вона, гнівно блиснувши очима. — Ота п’яна нетіпаха, котру ми здибали в брудній кав’ярні, куди ви нас затягли. Грей був обурений.