— Я не збираюся сидіти згорнувши руки й дивитись, як Ларрі губить себе. Я ні перед чим не зупинюсь, а не дам йому оженитися на тій шльондрі.

— Нічого у вас не вийде. Зрозумійте, він у владі одного з наймогутніших почуттів, які тільки можуть володіти людським серцем.

— Чи не хочете ви сказати, що, на вашу думку, він закоханий в неї?

— Та це ще було б нічого.

— Ну, а що ж іще?

— Ви коли-небудь читали Євангеліє?

— Напевне, читала.

Пам’ятаєте, як Ісуса поведено в пустелю і він постував гам сорок днів? Потім, коли він зголоднів, підступив до нього диявол і сказав: «Якщо ти син божий, то звели цьому каменю стати хлібом». Але Ісус не піддався спокусі. Тоді посадив його диявол на крило храму і сказав: «Якщо ти син божий, кинься звідси вниз». Бо ангелам було заповідано про нього. І шов Ісус не піддався спокусі. Тоді переніс його диявол на високу гору й показав йому всі царства світу, й сказав, що дасть їх йому, якщо він, упавши, йому поклониться, але Ісус сказав: «Відійди, сатано». На цьому кінчає свою оповідь добрий простодушний Матфей. Але це не кінець. Диявол був лукавий, він ще раз підступився до Ісуса й сказав: «Якщо ти приймеш ганьбу й наругу, биття, терновий вінець і смерть на хресті, ти врятуєш рід людський, бо немає любові вищої, ніж у того чоловіка, який життя своє віддав за друзів своїх». Ісус упав. Диявол реготав, аж за боки брався, бо знав, скільки зла сотворять люди в ім’я свого спасителя.

Ізабелла обурено подивилася на мене.

— Звідки ви все це взяли?

— Нізвідки. Вигадав експромтом.

— Як на мене, то це бредня і блюзнірство.

— Я тільки хотів вам пояснити, що самопожертва — настільки всепоглинаюча пристрасть, що порівняно з нею навіть хіть і голод — марниці. Вона затягує свого раба в згубний вир — і це в час найвищого утвердження його особистості. І не має значення, на кого спрямована ця пристрасть; може, за нього варто гинути, а може, й ні. Самопожертва п’янкіша за будь-яке вино, потрясає дужче, ніж будь-яке кохання, затягує невідпорніше за будь-який порок. В ту мить, коли людина жертвує собою, вона підноситься вище бога, адже як може бог, безконечний і всемогутній, пожертвувати собою? В кращому разі він може принести в жертву свого єдиного сина.

— О господи, яка нудота, — мовила Ізабелла.

Я пустив її слова повз вуха.

— Невже ви гадаєте, що Ларрі послухається голосу обачності чи здорового глузду, коли він перебуває в полоні такої пристрасті? Ви ж не знаєте, чого він шукав усі ці роки. І я не знаю, тільки здогадуюсь. Усі ці роки праці, весь той досвід, якого він набув, не перетягне шалі терезів тепер, коли на другу шалю лягло його бажання, — ні, щось більше, ніж бажання, — настійна, пекуча потреба врятувати душу пропащої жінки, яку він знав невинною дитиною. Я думаю, що ви слушно кажете, думаю, що замір його безнадійний; він, з його винятково чутливою душею, зазнає всіх пекельних мук; справа його життя, хоч би в чому вона полягала, зостанеться незавершена. Підлий Паріс убив Ахілла, пославши стрілу йому в п’яту. Ларрі позбавлений бодай тієї невеличкої нещадності, без якої навіть святий не здобуде свого німба.