— Я його люблю, — сказала Ізабелла. — Бог свідок, мені від нього нічого не треба. Я нічого від нього не сподіваюсь. Безкорисливішої любові просто бути не може. Він буде такий нещасний.

Вона заплакала, а я, думаючи, що це дасть їй полегкість, не став її втішати. Знічев’я почав розвивати думку, яка щойно так несподівано мені сяйнула. Як не припустити, що диявол, окинувши поглядом жорстокі війни, спричинені християнством, гоніння та муки, яким християни піддавали християн, злобу, лицемірство й нетерпимість, мусить бути задоволений підсумком. А ще як згадає, що це ж він наклав на людство гіркий тягар усвідомлення своєї гріховності, яке затьмарило красу зоряного неба і кинуло згубну тінь на минущі втіхи світу, створеного для радості, то й посміюється, тихенько примовляючи: «Авжеж, дияволу — дияволове».

За хвилину Ізабелла дістала з сумочки хустинку й люстерко, оглянула своє обличчя, обережно приклала хустинку до кутиків очей.

— Діждешся від вас співчуття, аякже, — буркнула вона.

Я глянув на неї задумано, але промовчав. Вона попудрилась, підмалювала губи.

— Ви оце сказали, нібито здогадуєтеся, чого він шукав усі ці роки. Що ви хотіли сказати?

— Затямте: це лише припущення, і дуже можливо, що я помиляюсь. Мені здається, що він шукав такої філософії, чи то релігії, чи то способу життя, що задовольнили б і його розум, і серце.

Ізабелла подумала хвилинку. Зітхнула.

— А вам не дивно, що таке могло прийти до голови сільському хлопчині з Марвіна, штат Іллінойс?

— Це не дивніше, ніж те, що Лютер Бербанк, родом з ферми в Массачусетсі, вивів апельсин без насіння, чи що Генрі Форд, родом із ферми в Мічигані, придумав нову модель автомобіля.

— Але ж то практичні речі. І цілком в дусі американських традицій.

Я засміявся.

— Чи є що в світі практичніше, ніж навчитися жити найкращим для себе чином?

Ізабелла стомлено махнула рукою.

— Як ви гадаєте, що мені робити?

— Вам не хочеться остаточно втратити Ларрі?

Вона похитала головою.

— Ви знаєте, яка у Ларрі відданість. Якщо ви не захочете знатися з його дружиною, він не стане знатися з вами. Якщо ви маєте хоч краплю розуму, то подружите з Софі. Ви забудете минуле й будете дуже ласкаві з нею — ви це вмієте, коли захочете. Вона виходить заміж, їй, мабуть, треба купити дещо з одягу. Чом би вам не запропонувати поїздити з нею по крамницях? Думаю, вона залюбки за це вхопиться.

Ізабелла слухала мене, примруживши очі, ніби зважувала кожне моє слово. Хвилину вона розмірковувала, але я не міг розгадати її думок. А потім вона мене здивувала.

— Слухайте, запросіть її на сніданок. Мені це трохи незручно після того, що я вчора наговорила Ларрі.