Я замовив коктейлі, та Ларрі й Софі сказали, що не питимуть їх. На ту хвилину з’явився і Елліот. Однак його просування через просторе фойє відбувалося повільно: йому на шляху все стрічалися знайомі, й він то тиснув руку, то цілував ручку. Тримався він так, ніби «Ріц» — його власний дім і він запевняє гостей: радий, мовляв, що ви змогли прийняти моє запрошення. Про Софі йому розповіли тільки те, що її чоловік і дитина загинули в автомобільній катастрофі й тепер вона виходить заміж за Ларрі. Добувшись нарешті до нас, він привітав їх обох вишукано люб’язними словами, на які був мастак. Ми перейшли в ресторан, а що нас було четверо чоловіків і дві жінки, то я посадив Ізабеллу й Софі одну навпроти одної, так, що Софі опинилася між Греєм і мною; але стіл був невеликий, зручний для загальної розмови. Сніданок я замовив зарані, й зараз же до нас підійшов метрдотель із картою вин.

— На винах ви не тямите, мій любий друже, — заявив мені Елліот. — Альбере, дайте-но картку сюди. — Він погортав сторінки. — Сам я п’ю тільки «Віші», але не можу дозволити, щоб мої друзі пили не найкраще вино.

З метрдотелем Альбером вони були давні друзі й після жвавого обговорення разом вирішили, якими винами мені годиться пригостити моїх гостей. Потім Елліот звернувся до Софі:

— Куди ви збираєтесь поїхати у весільну подорож?

Він кинув погляд на її сукню, і з того, як ледь помітно звелися вгору його брови, я зрозумів, що думка в нього склалася несхвальна.

— Поїдемо до Греції.

— Я туди вже десять років збираюся, — додав Ларрі, — та все якось не виходило.

— В цю пору року там, мабуть, так гарно! — вигукнула Ізабелла з удаваним захватом.

Як і вона, я згадав, що саме в Грецію кликав її Ларрі, коли хотів, щоб вона стала його дружиною. Провести медовий місяць у Греції для нього було, мабуть, нав’язливою ідеєю.

Розмова не дуже складалася, і мені було б непереливки, якби не Ізабелла. Вона поводилася просто чудово. Щоразу, коли насувалася мовчанка, і я сушив собі голову, про що б іще заговорити, вона заповнювала паузу невимушеним світським базіканням. Я був їй такий вдячний. Софі тільки озивалася, коли зверталися до неї, і то ніби робила зусилля над собою. Де й поділася її жвавість. От ніби щось у ній померло, і я подумав, чи до снаги їй те напруження, якого вимагає від неї Ларрі. Якщо я не помилився і вона справді не тільки пила, а й вживала наркотики, то тепер, коли вона враз позбулася і того й того, нерви її, напевно, були напружені до краю. Час від часу вони з Ларрі перезиралися. В його погляді я читав ніжність і бажання підбадьорити, в її очах — зворушливе благання. Можливо, Грей своїм добрим серцем відчув те, що я начебто спостеріг, бо він почав розповідати їй, як Ларрі вилікував його від головних болів, що робили його інвалідом, та як він довірився Ларрі, й тепер, чим тільки йому не зобов’язаний.