— А якщо я погоджуся й запрошу, ви обіцяєте добре поводитися?

— Буду як ангел, — відповіла вона з найчарівнішою своєю усмішкою.

— То я зараз усе влаштую.

В кімнаті був телефон. Я швидко знайшов номер Софі, й після звичайного зволікання, до якого люди, що користуються французьким телефоном, звикають ставитися терпляче, мене з’єднали з нею. Я назвав себе.

— Я щойно приїхав до Парижа, — сказав я, — і дізнався, що ви з Ларрі вирішили одружитися. Хочу привітати вас. Щиро зичу вам великого щастя. — Я мало не зойкнув, бо Ізабелла, що стояла поруч, боляче вщипнула мене за руку. — Я тут пробуду зовсім недовго, і хочу запросити вас і Ларрі на післязавтра поснідати в «Ріц». Ще будуть Грей з Ізабеллою та Елліот Темплтон.

— Я запитаю Ларрі, він якраз тут. — І після паузи: — Так, спасибі, ми залюбки прийдемо.

Я призначив годину, додав для годиться кілька чемних слів і поїхав трубку. На Ізабеллиному обличчі майнув вираз, що збудив мою підозру.

— Що ви надумали? — спитав я. — Чогось мені не подобається ваше обличчя.

— Шкода. А я думала, що якраз моє обличчя вам до вподоби.

— Чи не задумали ви якої-небудь капості, Ізабелло?

Вона Дуже широко розкрила очі.

— Чесне слово, нічого такого. Просто мені страшенно цікаво подивитись, як виглядає Софі тепер, коли Ларрі напровадив її на істинну путь. Може, хоч не з’явиться в «Ріц» розмальована, як папуга.

V

V

Мій невеличкий прийом пройшов не так уже й кепсько. Перші приїхали Грей з Ізабеллою, за п’ять хвилин після них — Ларрі й Софі Макдональд. Жінки тепло поцілувались.

Ізабелла й Грей привітали Софі з заручинами. Я помітив, як оцінююче Ізабелла оглянула Софі. Мене самого приголомшила її зовнішність. Тоді, в пивниці на вулиці Лапп, жахливо розмальована, руда від хни, в яскраво-зеленій блузці, вона виглядала непристойно й була дуже п’яна, і все ж у ній щось було викличне, якась ница знадливість; нині вона якось ніби зблякла й виглядала старшою за Ізабеллу, хоч була на рік чи два молодша. Вона все так само закидала назад голову, але тепер, не знаю чому, це викликало жалість. Вона перестала фарбувати коси, вони відростали й, звісно, здавалися брудними. Обличчя — без ніякої косметики, лише червоний мазок помади на губах; зшерхла, хворобливо бліда шкіра. Я пам’ятав, які яскраво-зелені були колись її очі, — відтоді вони потьмяніли, посірішали. Була на ній червона сукня, видно, нова-новісінька, і, в тон сукні, — капелюшок, туфлі й сумочка. Я не дуже знаюся на жіночому вбранні, але мені здалося, що вбрана вона без смаку і надто парадно для такої нагоди. На грудях у неї блищала склом штучно-золота брошка, — з тих, що продаються на вулиці Ріволі. Поруч Ізабелли в чорних шовках, з разком добірних перлин на шиї та елегантним капелюшком на голові, все це виглядало дешево й недоладно.