— А тепер я здоровісінький, — провадив він. — Як тільки знайду підходящу роботу, так і вхоплюся за неї. Я вже закинув вудки в кількох місцях, і ось-ось щось та клюне. Ох, і добре буде повернутися додому.

Наміри Греєві були щонайліпші, та йому, либонь, забракло такту — адже тим самим методом навіювання (так я визначив його собі), який виправдав себе у Греєвім випадку, Ларрі, мабуть, користувався, щоб вилікувати Софі від тяжкого алкоголізму.

— То мігрені у вас припинилися, Грею? — спитав Елліот.

— Уже три місяці не було, а як тільки мені здасться, що починається, я хапаюся за свій талісман — і тоді все гаразд. — Він дістав із кишені старовинну монету, що її дав йому Ларрі. — Ніколи Не розлучаюся з нею. Не віддав би й за мільйон доларів.

Сніданок закінчився, і нам подали каву. Метрдотель запитав, чи ми питимемо лікери. Всі відмовилися, тільки Грей захотів випити чарку коньяку. Коли принесли пляшку, Елліот перевірив її.

— Так, це я можу рекомендувати. Це вам не зашкодить.

— Може, і мсьє вип’є чарочку? — спитав метрдотель.

— Гай-гай, мені це заборонено.

Елліот трохи багатослівно розповів йому, що в нього негаразд із нирками й що лікар категорично заборонив йому вживати спиртне.

— Крапля зубрівки не завадить мсьє. Навпаки, я чув, що для нирок вона корисна. Ми щойно одержали партію з Польщі.

— Що ви кажете? Нині її важко дістати. Ану покажіть мені пляшку.

Поки метрдотель, огрядний, статечний чоловік із довгим срібним ланцюгом на шиї, ходив по пляшку, Елліот пояснив нам, що зубрівка — це польський різновид горілки, але незрівнянно вищого ґатунку.

— Ми, було, попивали її у Радзивіллів, коли я гостював у них під час мисливського сезону. Бачили б ви, як ті польські князі розправляються з нею — перехилить склянку й оком не змигне, слово честі. Воно, звісно, шляхетна кров, аристократи до кінчиків нігтів. Софі, ви тільки покуштуйте її, і ти, Ізабелло. Гріх пропустити таку нагоду.

З’явилася пляшка. Ларрі, Софі і я не піддалися спокусі, але Ізабелла заявила, що залюбки покуштує. Я здивувався, бо звичайно вона пила дуже мало, а це вже випила два коктейлі й два чи три келихи вина. Метрдотель налив їй в чарку блідо-зеленої рідини. Ізабелла Понюхала.

— Ой, що за пахощі!

— А що я казав! — вигукнув Елліот. — Це від зілля, на якому настоюють цю горілку, воно й дає такий тонкий аромат. Вип’ю і я крапельку, за компанію. Один раз не завадить.

— Смак божественний, — сказала Ізабелла. — Зроду не куштувала такої смакоти.

Елліот підніс чарку до губів.

— Так ніби вернулися назад минулі дні… Ви, що ніколи не гостювали у Радзивіллів, зовсім не знаєте, як жили люди. Оце велич, стиль! Феодальний. Легко було уявити, що ти перенісся в середньовіччя. На станції зустрічала карета шестериком, із форейторами. Під час обіду за кожним стільцем стояв ліврейний лакей.