— Зовсім ні. Все вже було готове. Я пообіцяв бути весільним батьком. Зразу після вінчання вони мали вирушити Східним експресом. Але якщо ви хочете знати мою думку, то Ларрі щасливо відбувся.

Я зрозумів, що Ізабелла все йому розказала про Софі.

— І все-таки, що сталось?

— Ну, ви ж пам’ятаєте той день, коли ми були вашими гостями в «Ріці». Звідти Ізабелла повезла її до Моліне. Пам’ятаєте, як Софі була вбрана? Жах, а не сукня. Плечі ви помітили? Вже з цього знати, чи добре пошито сукню — як вона сидить у плечах. Звичайно, ціни у Моліне не по кишені їй, бідоласі, а Ізабелла, ви ж знаєте, яка вона щедра, та й знають вони одна одну змалечку, сказала, що подарує їй сукню, щоб Софі хоч повінчалася у пристойному вбранні. Та, звісно, зраділа. Ну, одне слово, Ізабелла попросила її прийти до неї якогось дня о третій годині, щоб разом поїхати на останню примірку. Софі з’явилася вчасно, та Ізабеллі, як на лихо, довелося вести котрусь із дівчаток до зубного лікаря, тож додому вона вернулася аж під п’яту годину, а Софі на той час уже пішла. Ізабелла подумала, що Софі набридло чекати й вона поїхала до Моліне сама, вона кинулась туди, але Софі туди не приїжджала. Тоді вона перестала шукати Софі й вернулася додому. Того дня вони з Ларрі мали обідати в неї. Ларрі прийшов вчасно, й Ізабелла зразу спитала його, де Софі.

Він здивувався, подзвонив їй додому, але ніхто не відповів. Тоді він сказав, що поїде до неї. Ізабелла з Греєм довго ждали їх, не сідали обідати, але ні Софі, ні Ларрі не з’явились, і вони пообідали вдвох. Ви ж знаєте, яке життя провадила Софі до того, як ви здибали її на вулиці Лапп; дуже, як на те, невдала була ця ваша затія повезти їх туди. Ну, Ларрі цілу ніч метався по всіх її звичних пристановищах, але ніде її не знайшов. Час від часу він навідувався до неї додому, але консьєржка говорила: ні, не приходила. Він шукав її три дні. Четвертого дня він знову пішов до неї додому, і консьєржка сказала, що вона приходила, спакувалася і поїхала в таксі.

— Ларрі дуже переживав?

— Я його не бачив. Ізабелла каже, що переживав.

— І вона нічого не написала, не доручила переказати?

— Нічого.

Я задумався.

— Як ви все це пояснюєте? — запитав я.

— Мій любий друже, точнісінько так, як і ви. Не витримала, знов запиячила.

Так-то воно так, але попри всю очевидність було тут і щось незрозуміле. Чому вона вибрала для втечі саме той день?

— А як Ізабелла, бере все це до серця?

— Звісно, їй прикро, але вона розумниця й сказала мені, що завжди вважала, яке то буде нещастя для Ларрі, коли він одружиться з такою жінкою.