Наступного ранку я зійшов з гір у долину, а ще через день прибув до ашрами. Шрі Ганеша здивувався, побачивши мене у європейському вбранні. А я вдягнув його в лісниковій оселі, перш ніж піднятися до хижки, бо там було прохолодно, та так і забув перевдягтися.

«Я прийшов попрощатися з тобою, вчителю, — сказав я. — Я повертаюся до свого народу».

Він відповів не зразу. Він сидів, як завжди, схрестивши ноги, на тому своєму підвищенні, застеленому тигровою шкурою. Перед ним на жаровні куріла паличка ладану, напоюючи повітря легким ароматом. Він був один, як і того дня, коли я вперше його побачив. Шрі Ганеша вдивлявся в мене так пильно, ніби проникав у найпотаємніші глибини мого єства. Я був певен, він знає, що зі мною сталося.

«Це добре, — сказав він. — Ти досить довго мандрував світами».

Я опустився перед ним навколішки, й він благословив мене. Коли я підвівся, мої очі були повні сліз. Він був людина шляхетної, святої вдачі. Я завжди пишатимуся тим, що мені довелося його знати. Потім я попрощався з його учнями. Декотрі з них прожили там багато років, інші прийшли вже після мене. Свій небагатий скарб і книжки я залишив, гадаючи, що стануть комусь іще в пригоді, й, завдавши за плечі порожній рюкзак, у тих самих старих штанях і коричневому піджаку, в яких прибув туди, в потертому пробковому шоломі на голові подався назад до міста. Через тиждень я сів у Бомбеї на пароплав і приплив до Марселя.

Поміж нас запала мовчанка; кожен замислився про своє. Проте, хоч як я стомився, було ще одне питання, яке я хотів з ним з’ясувати, і я заговорив перший.

— Ларрі, друже, — сказав я, — оці ваші довгі шукання почалися з проблеми зла. Проблема зла — ось що вас спонукало. А ви за всю нашу розмову навіть на натякнули, чи хоча б наблизилися до її розв’язання.

— Може бути, що її взагалі неможливо розв’язати, а може, мені бракує на це тями. Рамакрішна стверджував, що світ — це забава бога. «Це ніби гра, — говорив він, — і в цій грі є радість і печаль, цнота і порок, знання й невігластво, добро і зло. Якщо із творіння цілком видалити гріх і страждання, гра не може тривати далі». З цим я ніяк не можу погодитись. Як на мене, то швидше вже так: коли Абсолют проявив себе, створивши видимий світ, зло вже було нерозривно пов’язане з добром. Не могла б виникнути приголомшлива краса Гімалаїв без неймовірно жахливих корчів земної кори. Китайський майстер, що виготовляє вазу із тонесенької порцеляни, може» надати їй гарної форми, оздобити її прекрасним візерунком, розмалювати її в чарівні барви й покрити щонайкращою поливою, але така вже природа порцелянової вази, що майстер не може зробити її некрихкою. Впустіть її на підлогу, й вона розіб’ється на друзки. Чом не припустити, що ось таким чином усе цінне й дороге для нас у світі може існувати лише в поєднанні із злом?