— Уперше я помітила дещо чудернацьке цієї весни, — зітхнула вона, потім огляділа всіх нас. — Це все якось дивно — говорити щось про це вголос.

— Не кваптеся, — сказала Емма. — Ми не поспішаємо.

Нур вдячно кивнула та почала знову:

— Друге червня, вівторок, десь по обіді. Я щойно повернулася була зі школи, а Фартфейс — це мій не-батько — виявляється, весь день тинявся там туди-сюди, з нетерпінням чекаючи на мене.

Насправді ж, ім’я, яким вона назвала свого прийомного татуся, починалося не з «Фарт», але все-таки з «Ф».[68]

— Ми тоді мали з ним супердовгу розмову про те, як я марную свій час після школи в гуртках, а натомість я повинна працювати в магазині «Айсіз Квін», що на нашій вулиці, за срану мінімальну зарплатню. Я сказала йому, що мої післяшкільні заняття були заради того, щоб поступити до коледжу, і мені не потрібні додаткові гроші, і що, як би там не було, держава платить йому та Тіні, щоб вони про мене піклувались. Йому це не сподобалося. Він почав верещати. І я зробила те, що роблю завжди, коли він верещить: побігла до дитячої кімнати, де я жила разом із моїми нерідними братом та сестрою і де на дверях був замок. Ґреґа та Ембер удома тоді не було, а отже, я там опинилася сама, але Фартфейс не залишив мене в спокої. Він продовжував верещати крізь двері, а я дедалі більше та більше нервувала і не знала, що робити, й ось, нарешті, я відкрила рота, щоб крикнути щось йому у відповідь — але що вийшло з мене замість голосу? Усі електролампи в кімнаті на секунду стали яскравішими… набагато яскравішими… а потім вибухнули.

— І в цю мить ви зрозуміли? — запитала Емма. — Що ви інакша?

— Ні, ні, я подумала, що в кімнаті разом зі мною був привид або щось подібне, — у неї на обличчі швидко промайнула і так само швидко зникла усмішка, а потім дівчина заперечно похитала головою. — Я нічого не розуміла ще наступні кілька днів, поки не трапилась та подія. В «Ель-Тако-Джунйор».

— Боже мій, точно, — сказала Ліллі. — Це був той день?

— Угу. Мене щойно були прийняли в ту програму прискореної підготовки учнів для навчання в Барді. Я ніколи не думала, що в мене є шанс, але ти змусила мене подати заявку.

— Ти ж завжди хотіла вступити, — сказала Ліллі. — Продовжуй.

Нур знизала плечима.

— Це було за ті бали, які я набрала для вступу до коледжу, але коштувало три тисячі доларів, що було рівно на дві тисячі шістсот доларів більше, ніж я мала. Тому я збиралася кинути післяшкільні заняття та піти на ту роботу в «Айсіз Квін», щоб заплатити за коледж. Фартфейс сказав «правильно, чорт», що я збираюсь піти на цю роботу, але гроші, які я зароблятиму, підуть на їхні домашні рахунки, а не на те, щоб заплатити за якийсь коледж, перш ніж я не закінчила ще навіть середньої школи. Тому я нагадала йому, що маю законне право на власний банківський рахунок, як його підопічна, а він знову почав верещати, і тоді я втекла та зустрілась із тобою в «Ель-Тако-Джунйор».