— Вони вислідили нас.

Нур блиснула на мене спопеляючим поглядом, у якому була і злість, і страх.

— Або ви привели їх сюди?

Нур схопила Ліллі за руку та швидко повела її з кімнати. Ми пішли слідом, благаючи їх вислухати нас.

— Ми нікуди їх не вели! — сказав Мілард. — У будь-якому разі навмисне… Я поклявся б життям імбрини!

Ми перейшли до більшої кімнати та спинилися, дивлячись угору крізь верхню частину незаскленого, відкритого неба атріуму. Раптом у нашому полі зору з’явився вертоліт, затуливши собою небо, наповнивши кімнату шумом та низхідним потоком повітря від його несучих гвинтів.

Вибілюючи все довкола та відкидаючи різкі тіні на підлогу, униз ударив стовп світла від прожектора. Нур пильно дивилась угору, і її очі палали люттю, і вона, здавалося, готова була битись проти цих людей, ким би вони не були, а не йти з нами.

— Ви повинні піти з нами! — прокричав я. — Іншого вибору нема!

— Звісно, є! — прокричала вона у відповідь, а потім простягла обидві руки вгору та вирвала з повітря світло. Кімната навколо нас та все, що над головою, майже повністю потемніло, і єдине світіння йшло тільки з крихітної дірочки в небі над нами та від яскравої кулі в руках у Нур.

Зверху щось упало — маленький шиплячий предмет провалився в чорноту і з різким металевим «дзень!» підскочив на бетонній підлозі. Він почав розвіювати навколо себе хмару білого диму — сльозогінний газ або щось подібне.

— Затримайте дихання! — закричала Емма.

Ліллі почала кашляти. Бронвін згребла її в оберемок.

— Це Бронвін! Я тебе понесу!

Нур удячно кивнула Бронвін.

— Сюди! — гукнула вона та кинулася бігти одним із затемнених коридорів.

Ми бігли, практично наступаючи їй на п’яти. Ніхто не хотів, щоб його залишили в цій неприродній темряві. Стрімко добігши до кінця коридору, ми опинилися на роздоріжжі, де був поворот або ліворуч, або праворуч. Нур попрямувала праворуч, а ми слідом за нею, але за секунду ми почули голоси та важкі кроки, і двоє чоловіків із потужними ліхтарями вийшли з-за рогу перед нами.

Вони закричали, щоб ми зупинились. Потім ми почули звук «хлоп!», що ехом відбився від стін, і ще одна бляшанка пролетіла вздовж коридору та впала поряд із нами, розвіюючи повсюди газ.

Ми всі почали кашляти, а потім побігли в протилежному напрямку. Вони не пробували нас убити, це вже було ясно. Вони хотіли Нур живою. А може, тепер вони хотіли всіх нас.

— Нам треба вибратися з будівлі! — крикнув я на бігу. — Сходи! Де сходи?

Ми забігли за ріг та опинились у глухому куті. Нур обернулась та глянула повз нас.