Усе, що сталося потім, розгорталося з неймовірною швидкістю. Обидва чоловіки впали на одне коліно. Слова «позиція для стрільби!» промайнули в моїй голові в ту ж мить, коли Нур несподівано видала гортанний рик, і світло, яке вона тримала в себе в шлунку, зі швидкістю кулі підскочило до горла та вирвалося з її рота в напрямку тих двох чоловіків, наче вибух, який був схожий — навіть при тому, що я відвернувся та замружив очі, — на тисячу фотоспалахів, задіяних одночасно. Я відчув хвилю жару. Далі я почув, як чоловіки скрикнули та попадали. Коли я знову розплющив очі, кожен дюйм кімнати буквально квітнув яскравим білим світлом, а чоловіки лежали на долівці, закривши обличчя.

Ми вже збиралися проскочити повз них із кімнати до коридору, як почулися ще чиїсь кроки. І з коридору до нас влетів іще один чоловік. У нього був пістолет, і той чоловік збирався стріляти, але Бронвін кинулась на нього, схопила за плечі та, коли його пістолет випав, пожбурила стрільця в дальню стіну. Його тіло з гуркотом пробило стіну наскрізь, здійнявши в повітря хмару цементного пилу, яка змішалась із рожевою хмаркою крові. Від здивування на губах у Нур застигла ідеально кругла літера «О», і, поки вона переводила погляд від дірки в стіні на Бронвін, ми встигли прийти до тями та полізли в пролам.

З іншого боку діри, за розчавленим тілом чоловіка, була кімната, залита денним світлом, а за нею були сходи. І ми, кожні кілька кроків роблячи круті повороти, рвонули ними в запаморочливому темпі вниз, поки не спустились із шостого поверху на перший. Бронвін несла Ліллі на плечі. Далі, не збавляючи темпу, через якусь діру в паркані ми вилізли в якийсь завулок та опинилися за межами будмайданчика, потім, навіть не озираючись, пробіглися паркувальним майданчиком якогось складу та забігли в інший провулок. І ми постійно прислухалися до шуму вертольота, який потроху ставав дедалі тихшим і тихшим — і так, поки нам не довелося зупинитися, щоби перевести подих.

— Думаю… думаю, напевне, ти вбила того хлопця, — сказала Нур Бронвін, вирячивши очі від задишки.

— У нього був ствол, — відказала Бронвін та поставила Ліллі на ноги. — Якщо ти направиш ствол на моїх друзів, я вб’ю й тебе. Таке… — вона витерла свій блискучий від поту лоб та зітхнула, — таке правило.

— Хороше правило, — сказала Нур. Потім повернулася до мене: — Пробач за те, що я сказала. Про те, що, може, ви їх навмисне привели.

— Усе окей, — запевнив я. — Я б на твоєму місці, можливо, теж нам не повірив.

Потім Нур підійшла до Ліллі та взяла її за руку.

— Усе добре, Ліл?