22

22

Ми повертаємось у Спрінґ-Брук і негайно беремося до справи. Я беру всі малюнки, які знаходжу в котеджі, плюс три картинки, які взяла в спальні Тедді. В Адріана є один малюнок, який опинився в нього на столі, плюс усі фотографії, які він зробив у барлозі Максвеллів. Він уже роздрукував усі зображення на струменевому принтері, щоб можна було долучити їх до створення послідовності. До того, як Рассел має приїхати й забрати мене, залишилось менше сорока восьми годин, і, перш ніж це відбудеться, я рішуче налаштована переконати Максвеллів у тому, що ми говоримо правду.

Розкладаємо всі малюнки на майданчику біля басейну, придавлюючи їх камінцями або купками сипкого гравію. Потім з пів години перекладаємо їх, намагаючись створити певну логічну послідовність, яка б мала якийсь сенс.

Після багатьох спроб і помилок ми отримуємо таке:

— Перший малюнок — це повітряна куля, — починаю я. — Ми в якомусь парку чи на полі. Якесь місце, де дуже багато відкритого простору. Багато неба.

— Тоді це точно не Спрінґ-Брук, — каже Адріан. — Тут дуже великий рух повітряного транспорту з Філадельфії.

— Ми бачимо жінку, яка малює зображення повітряної кулі. Припустімо поки що, ніби це Аня. Судячи з її легкої сукні без рукавів, я думаю, що це літо, або ж ми перебуваємо в якомусь місці з теплим кліматом.

— Поряд дівчинка грається цяцьками. Можливо, донька Ані. Тедді якось казав, що в Ані є донька. Не схоже, щоб вона дуже добре за нею наглядала.

— Аж тут з’являється білий кролик.

— Дівчинка заінтригована. Вона грається іграшковим кроликом, а тут з’являється справжній.

— Отож вона йде за кроликом у долину…

— …але Аня не помічає, що дівчинка кудись іде. Вона дуже занурена в роботу. А ми вже бачимо, що дитина десь на обрії. Вона покинула свої іграшки. Це ще має сенс?

— Думаю, так, — каже Адріан.

— Добре, бо саме тут і починається плутанина. Щось іде не так. Кролик утік, а дівчинка заблукала. Можливо, вона травмувалась. Або навіть померла. Бо на наступному малюнку…

— До неї підходить ангел.

— І цей ангел веде дівчинку до світла.

— Але хтось хоче їх зупинити. Хтось женеться за ними.

— Це Аня, — каже Адріан. — Це та сама біла сукня.

— Точно. Вона біжить рятувати свою дівчинку, щоб її не забрали.

— Але Аня запізнюється. Ангел не хоче віддавати її.

— Або не може її віддати, — каже Адріан.

— Точно. А тепер якийсь провал.

— Ангел пішов разом із дівчинкою. Більше ми їх не бачимо. І тепер хтось душить Аню. Тут і досі не вистачає якоїсь частини головоломки.

— Минає час. Настає ніч. Мольберт Ані покинутий.

— У ліс приходить якийсь чоловік, несе інструменти. Схоже, це кирка й лопата.

— Цей чоловік тягне тіло Ані через ліс…

— Він бере лопату й копає яму.

— А потім закопує тіло.

— Отже, Аню задушив цей чоловік, — припускає Адріан.

— Не обов’язково.

— Він тягне її тіло. Він її закопує.

— Але історія починається вдень. А чоловік з’являється пізніше, коли вже стає темно.

Адріан знову починає переставляти малюнки, розкладає їх в іншій послідовності. Але я вже перепробувала всі можливі варіанти, і тільки в цьому прослідковується якась логіка.

Або ж іще чогось не вистачає. Так буває, коли складаєш пазл: уся картинка готова, але не вистачає трьох-чотирьох шматочків, якраз посередині, і в коробці їх теж немає.