– Хто це?
– Товаришко Шпунь, опануйте себе, будь ласка.
– Скажіть, хто це?!
– Товаришко Шпунь! Антоніно Захарівно!..
Лікар повернув до медсестри обличчя, на якому, через наявність медичної маски, не було видно нічого, окрім очей і брів. Проте очі лікаря випромінювали таку люту ненависть, що Тося аж зіщулилася і пробурмотіла невиразно:
– Пробачте, я лише… я-а-а…
– Ви у нас медпрацівниця, причому досвідчена, – суворо мовив лікар. – До того ж, якщо не помиляюсь, у вас є діти, так?
– Є син. А що?
– Ну тоді ви не могли не бачити абсолютно оголеного чоловіка. А тоді я не розумію, в чім річ?!
– Але ж він не просто оголений, у нього… У нього шкіри нема отут і ще отут!.. Принаймні частково, – пробурмотіла перелякана Тося, не підозрюючи, що доволі точно повторює знаменитий роман Булгакова:
Азазелло просив не перейматися, запевняв, що він бачив не тільки голих жінок, але навіть жінок з начисто здертою шкірою…
Втім, «Майстра і Маргариту» вона не читала. Й навіть не підозрювала про існування подібного роману…
– Відсутність шкіри – це один з наслідків потужного радіаційного опромінення, – холодним повчальним тоном мовив лікар. Але потім додав трохи м’якше: – Це перший заступник міністра автотранспорту УРСР товариш Рева. Він займався евакуацією людей з Прип’яті, а також із Чорнобиля та навколишніх сіл. Скільки міг, стільки і зробив, поки…
Лікар лише головою мотнув у бік непритомного, який застиг на медичному візку, прикритий до підборіддя простирадлом.
– Аж перший замміністра?! – здивувалася Тося. – Нічого собі!..
– Так, саме так. А що вас дивує?
– Та-а-а… Подейкують, що все високе начальство розбіглося хто куди… Маю на увазі, все начальство, окрім військового та медичного.
І вона винувато глянула на лікаря.