– Н-ну-у-у, так вже й постійно… – Данька лише поморщився. – Не те щоб постійно, а просто частенько. Бо характер у нього задерикуватий, сама розумієш, та і я нікому не звик спускати. Але після армії Артак на Запорізьку ТЕС працювати поїхав, а у них там ще й атомна електростанція буквально під боком. Запоріжжя – це ж колосальна металургія, їм потужностей ДніпроГЕСу давно не вистачає. Отож і нагромадили і теплову, й атомну станції поруч. Артак там на ТЕС працює, він усе знає, що треба.

– Ех, Данько, Данько! Твій розумник рекомендував пити «червоне», а ти чим назюзькався, дурко ти моє, га?! Самодрайкою[89] ж, самодрайкою!..

– Е-е-е ні! То не просто самодрайка була, то була бурячиха! А бурячиху ту вигнали з найкращих сортів буряку та гички, а вони якого кольору?! От скажи, якого?! Отож-бо що бурякового…

– Ні, це ти скажи краще, до чого тут моя рідня з Андропова?

– До чого?! Гм-м-м… – почухав потилицю Данька, який уже встиг втратити початкову нитку розмови. – Ага! Це до того, що лячно тебе в Андропов відпускати саму з нашим шпінгалетом малим.

– Нічого з нами не станеться, – знову запевнила чоловіка Ксюша. – Втім, якщо хочеш… Поки не пізно, давай я спробую переговорити з троюрідною тіткою у Брежнєві. Там завод дуже важливий, на якому вантажівки збирають. КамАЗи. Там із постачанням теж має бути все гаразд.

– Ні-ні, Ксю, не треба! – відмахнувся Данька. – По-перше, в тих місцях татар багацько, а татари гірші від вірмен, коли скопом на тебе кидаються. Це я по армії пам’ятаю, це ти мені можеш не розказувати.

– Але ж я не збирають ні з ким бійки влаштовувати!..

– А наш шпінгалет? Я ж про нього, я ж не про тебе зовсім.

– Так йому ж лише чотири рочки виповнилося…

– Для бійки вистачить, по собі знаю, – авторитетно зауважив Данька. – Окрім того, якби у Брежнєві твоєму із постачанням все було гаразд, то про це місто по радіо й по телеку не горлали б патріотичних пісеньок.

І зібравши докупи свої жалюгідні співочі «таланти», він зафальшував:

Таким чином, було вирішено евакуюватися все ж таки до Андропова, а не до Брежнєва. Натомість Ксюша змусила чоловіка заприсягнутися всім, що тільки можна, по-перше – не патякати зайвого про будь-кого з радянських керманичів. З «Мишком Міченим» включно. Ба навіть більше – насамперед, саме про «Мишка Міченого» не треба патякати! Бо Брежнєв помер, Андропов помер, Черненко помер, а цей живий… принаймні поки що… По-друге, дружина благала не «заливати за комір» за її відсутності – особливо перед відповідальними рейсами. Бо якщо упіймають нетверезого за кермом – можуть і прав позбавити, й посадити. А жити тоді на що?.. І по-третє – по можливості всіляко уникати рейсів у «зону».