– Дурниці ви мелете, Антоніно Захарівно.

– Це не я, це люди!..

– Люди мелють дурниці, а ви повторюєте. Соромно!.. Бо, як бачите, не всі розбіглися, аж ніяк не всі! Справжні комуністи, Антоніно Захарівно, від небезпеки ніколи не бігають, вони завжди борються за щастя людей. І тепер наше з вами завдання – повернути здоров’я таким героям, як товариш Рева. І не тільки наше з вами…

Лікар трохи помовчав, потім тихо додав:

– Подейкують, наприклад, що там, у Чорнобилі, один кінооператор[86] дуже сильно опромінився. Той самий, який знімав усе, що можна й що не можна. Отож його до Москви забрали лікуватися, як і перших пожежників. Ну, але ж і нам з вами, Антоніно Захарівно, теж не доведеться сидіти без діла.

І він знов кинув багатозначущий погляд на медичний візочок з непритомним чоловіком на ньому.

Іванківський район, Київщина, 4 червня 1986 року

Іванківський район, Київщина, 4 червня 1986 року

Відправляючи до Андропова[87] дружину з їхнім маленьким сином, Данька одного разу стурбовано поцікавився:

– Послухай, Ксю, а чи нема у тебе рідні десь в іншому місті, але в такому, щоб не з такою промовистою назвою?

– Тітка троюрідна ще є, та й вона у Брежнєві[88] живе. А в чім річ?

– Ох, та що ж це таке?! Що за рідня у тебе, якщо не в Андропові, так у Брежнєві… Це ж треба!..

– Та чого це ти, Данько?

– Ксю, але ж прикинь, як мені тебе до Андропова відправляти?! Це ж все одно, що до самого КДБ.

– Дурко ти, Данько, ох і дурко!.. Це ж, навпаки, добре, бо якщо місто назвали ім’ям багаторічного очільника Ка-Де-Бе, та ще й Генсека потім на додачу, то там із товарним постачанням має бути все добре, без перебоїв і на відповідному рівні. Отож не видумуй мені всякого такого, що не можна. І язиком не ляпай зайвого.

– Ох неспокійно мені все ж, ох і неспокійно! – тим не менш не здавався Данька. – Ондо подейкують, що у Прип’яті тій самій у тих енергетиків, які на Чорнобильській АЕС працювали, також було все, чого лише душа забажає. Ну і де воно тепер?! Як гагахнуло на тій станції, так і довелося тікати з тієї Прип’яті з обмаллю дозволених речей. Знайомі водії-автобусники, які в евакуації участь брали, такого мені понарозказували, такого!.. що навіть я, здоровий мужик, набухався вщент.

– Та пам’ятаю я, пам’ятаю той твій «подвиг», – Ксюша подивилася на чоловіка з погано прихованим осудом.

– Але ж, Ксю! Я ж тоді як розпереживався, прикинь?! Та й Артак мені якось розповідав, що «червоненьке» вони – атомники – спеціально п’ють, бо все, що червоне, – всі ці продукти радіацію виводять, отакої!..

– Це який такий Артак? Це той, з яким ти у школі постійно бився?..