– Хто там у вас комсоргом? – інструктор райкому пошукав у списках: – Кречунов, чи що?.. От же ж розгильдяй! Він же мав вас попередити про все.

– Про що попередити?!

– Що завтра ви відправляєтесь на суботник. Отже, ваш рейс на Жашків, чи куди там ще, скасовується. Нехай хтось інший на той Жашків їде, а ви щоб о восьмій нуль-нуль були біля входу в наш райком. Зараз мотайте додому, відпочивайте, а зранку – знов сюди. Форма одягу робоча, з собою мати якийсь «тормозок» і пляшку води, щоб руки перед обідом помити.

– А-а-а… То завтра ж середа! Що ж то за суботник у середу може бути?! – Данька розгубився від несподіванки, тому не знав, про що загалом питати.

– Суботник комсомольський, ударний. З прибирання території, – терпляче пояснив інструктор.

– А-а-а… що за територія?

– Наша підшефна. У тому сенсі, що підшефна нашому району.

– А де це?

– Куди привезуть, там і прибирати будете.

– А-а-а…

– Товаришу Красноштан, прошу зрозуміти: це відповідальне завдання Батьківщини! Висока місія, без перебільшення. А тому завтра сюди на вісім нуль-нуль, форма одягу – робоча, «тормозок» і вода з собою. І не запізнюйтесь. Все, до побачення!

– А-а-а… це не має відношення до Чорнобиля? – спитав він підозріло.

– Якби мало, ми б з вами по-іншому розмовляли. Все, йдіть додому. І завтра не запізнюйтеся. До побачення, до завтра.

Сяк-так відпочивши за ніч, Данька повернувся до Радянського райкому ЛКСМУ наступного ранку в середу, о 8:15. Біля входу його зустрів той-таки інструктор, який виглядав іще більш жалюгідним і втомленим, ніж напередодні.

– Товаришу Красноштан, я ж просив не затримуватися! – процідив він крізь зуби, люто тицяючи пальцем у черговий список. Втім, з’ясувалося, що Данька був не останнім, бо до автобуса всі завантажилися аж о 8:25.

– Ну все, їжджайте, – махнув на прощання рукою інструктор. Чмихнувши сизим димом, автобус зрушив з місця, спустився до Борщагівської вулиці, потім, трохи попетлявши, виїхав на проспект Перемоги, доїхав до Кільцевої дороги.

– Здається, ми на Гостомель прямуємо? – спитав Данька мовчазного хлопця, що сидів поруч, з яким досі не встиг познайомитися.

– Так, нібито в бік Гостомеля, – підтвердив той.

– А це, часом, не в бік Чорнобиля?..

– Точніше, Прип’яті.