Їхні погляди схрестилися, і після тривалої мовчанки Леонід Самсонович нарешті мовив зневажливо:

– Ну що ж, племінничку, роби як знаєш. Тільки коли розлючений натовп ґоїв вішатиме тебе на гілляці, не нарікай на те, що рідний дядя по матері не попереджав тебе, дурника, про небезпеку.

– Мене не повісять. Я помру від кулі в серце, – раптом мовив Спартак.

– Від кулі?!

– Так.

– То гадаєш, що натовп ґоїв тебе пристрелить як скаженого пса?..

– Ні, не натовп, – мотнув він головою. – І не пса зовсім… Чомусь мені ввижається якийсь хижий птах.

– Ага, то тобі вже щось таке ввижається! – вуста Леоніда Самсоновича викривила саркастична посмішка. – Ех-х-х, племінничку, племінничку! Все це сумні наслідки впливу на тебе християнства, пропаща твоя душа!.. Але так тому й бути – дам тобі шанс. Можливо, тобі відомо, що свого часу під впливом дідуся Арона я обзавівся «Історією євреїв з давніших віків до теперішнього часу» Генріха Ґреца. Це чудове дореволюційне видання, ще з літерами «ѣ», твердими знаками наприкінці слів й іншими тодішніми особливостями граматики. Я б його продав за хорошу ціну… проте там бракує четвертого тому: свого часу за наполяганням тата я дав почитати родичам, а вони й «замилили» книжку. А все через те, що четвертий том Ґреца – то епоха Христа, щоб йому!..

– Ага, зрозумів, – кивнув Спартак. – Видання антикварне, книжки з СРСР вивезти не можна і продати – зась! Отож ви хочете мені подарувати?..

– Я хочу передати тобі «Історію євреїв» Ґреца на зберігання, – виправив небожа Леонід Самсонович. – Якщо знайдеш спосіб якось переправити книжки через кордон – переправиш і перешлеш мені в Ізраїль. Якщо ж ні… Тоді користуйся, читай! Можливо, Ґрец тебе наставить на шлях істинний, на відміну від твого… Як там його звати, священника твого знайомого?

– Агапітом. Зовсім як іншопланетянина у «Підлітках у Всесвіті».

– А що то таке?..

– «Підлітки у Всесвіті»? Дитячий фантастичний фільм.

– Ну-у-у… Зрештою, це не має значення, – махнув рукою Леонід Самсонович. – Краще скажи, тобі є куди книжки покласти?

– Знайдемо, – кивнув Спартак і додав: – Тільки от що я хотів би спитати… Може, ви б заразом віддали мені й нагороди дідуся Сьоми? А також його фронтовий пістолет і фінку, яку він власноруч виготовив з автомобільної ресори в ніч перед тим, як його посилали у смертельний політ у складі штрафної ескадрильї…

– Ти звідки про зброю і нагороди знаєш?

– Мама Гатя розповіла, що ви усе це забрали, коли дідусь помер.

– Забрав, так, – кивнув Леонід Самсонович. – Але ж усі татові речі я склав у клуночок і втопив у Дніпрі під греблею Дніпрогесу.