Стримано посміялися, після чого Василь звернувся до товариша:

– Отож ти перся в таку спеку з Херсона до Цюрупинська, щоб «бородатим» анекдотом мене потішити? Чи у тебе щось важливіше є?..

– Звісно, є важливіше! У вас тут, мабуть, як і у нас – тільки й розмов, що про портик київського Головпоштамту, який обвалився[104] вчора.

– Авжеж. Саме про це гримза й хотіла зі мною поговорити в обідню пору. Така наївна, що аж смішно! Хоча й ситуація, я тобі скажу… не до сміху.

Василь скрушно покивав головою, сьорбнув компоту і продовжив:

– Уяви, гримза сьогодні зранку висунула ідею: мовляв, якщо Євтушенка обрали нардепом СРСР[105] від Харкова, тоді треба терміново скласти і надіслати йому якусь телеграму, щоб він звернувся до товариша Горбачова, щоб той припинив усі неподобства, що стаються одне за одним. Це ж вигадати таке треба: телеграму Євтушенкові скласти!.. Мовляв, він знаменитий поет, людина совісна, він нам не відмовить… Га?! Як тобі?!

– Рідкісний тупак, – промимрив Кузя, розправляючись з капустяним супом, також перетвореним на імпровізоване «харчо». І додав: – Сюди б краще знімальну групу з «600 секунд»[106] направити з Невзоровим на чолі. Шкода лише, що вони в Ленінграді, отож до нас не дістануться.

– Авжеж шкода, – погодився Василь. – Та разом з тим давай-но повідай, що у вас у Херсоні про цю справу чутно. Бо Херсон – це все ж таки облцентр, не те що наш Цюрупинськ… А я, між тим, попоїм трохи, бо ти вже суп досьорбав, а я свого ще навіть не торкався.

Протягом наступних п’яти хвилин Кузя переповів усе, що прочитав і подивився по телевізору про вчорашню трагедію, включно з інтерв’ю якогось переляканого чиновника з прізвищем Мороз – здається, то був заступник начальника київського Головпоштамту. А розповівши – спитав:

– Ну, то що ж ти про все це скажеш?

– А те скажу, що радянській владі невдовзі настане повний триндець, і тоді я нарешті дістану змогу повернутися до мами в Козин. Бо в Цюрупинську цьому мені, відверто кажучи…

Василь нахилив склянку з «розсметаненою водою», вигріб рештки ложкою, проковтнув їх і завершив:

– Набридло мені в цьому Цюрупинську стирчати! До того ж хотілося б знов побувати в Києві, розшукати там такого собі Ярика Курія і-і-і… мабуть що, трішечки потримати його за горляночку. А як не вийде – то хоч би плюнути паскуді між очі. Отакі-от справи, Кузю.

– А-а-а… Як ти-и-и… На підставі чого ти це прогнозуєш?!

– Все дуже просто! – посміхнувся Василь. – Чи звертав ти увагу на герб УРСР, наліплений на тому портику? От звертав чи ні?!

– Та ні-і-і якось… знаєш… – від несподіванки Кузя навіть зніяковів.