– І ти називаєш просто «ганебною історією» мерзенний випадок, коли мене назвали «жидом пархатим»?! – заволав Леонід Самсонович, розлючено стискаючи кулаки над головою. – І хто назвав, лише подумати! Сусідка по сходовому майданчику, з якою ми стільки років прожили в одному будинку, можна сказати, двері навпроти дверей!.. І кого вона так назвала?! Мене, заслуженого будівельника, орденоносця!.. Очільника тресту, який керував зведенням не одного індустріального гіганта!.. Одного з директорів будівництва згаданого тобою ГЗК «Ерденет»!.. Та як вона тільки посміла?!

– Дядю Льоньо, та заспокойтесь же…

– Що-о-о? Заспокоїтися? Ти пропонуєш мені заспокоїтися, коли мою заяву в міліцію навіть приймати відмовилися – не те що розглядати?! Та це ж нечувано! Це не просто ганебна історія, це ж!.. Це ж катастрофа справжня – от що це таке!

– Яка катастрофа?.. – зовсім обережно спробував уточнити Спартак, чим викликав новий шквал емоцій:

– Це катастрофа всього! Усі цінності нашого суспільства анульовано якоюсь старою шкапою, яка…

– Послухайте, дядю Льоню, а ви не пробували сказати це їй?

– Кому?! – трохи сторопів Леонід Самсонович.

– Ну-у-у, їй… Сусідці вашій. Вона вас «жидом пархатим» обізвала, ви її – «старою шкапою». Або «старою перечницею», наприклад.

– Отже, ти пропонуєш мені спуститися на її рівень – на рівень базарної торгівки, яка свариться із сусідкою по прилавку?!

– То вона на базарі торгує?

– Ні, працювала на автобусній станції, здається… А тепер уже на пенсії. Але не це важливо. Оскільки всі цінності нашого суспільства, можна сказати, успішно викинуті на помийницю, оскільки повсюдно спалахує різанина на етнічному ґрунті, починаючи з Нагірного Карабаху…

– Ну-у-у, так уже й повсюдно! – враховуючи дядьків кепський настрій, Спартак посміхнувся доволі обережно. – Візьміть до уваги, що на території України все тихо й мирно. Принаймні поки що.

– Отож-бо – ПОКИ ЩО! Це ти точно зазначив!.. Але ж товарний дефіцит є?! Є! Страйки шахтарів є?! Так! І за ними вже інші охочі побешкетувати потягнулися… Отже, всеохоплюючий крах – це тепер уже питання часу. А якщо станеться крах – почнуться єврейські погроми.

– Ну-у-у… Припустимо, це ви вже перегнули.

Леонід Самсонович зневажливо фуркнув.

– Та ну, дядю Льоню, повірте…

– Я вірю своїм очам і своїм вухам! – Леонід Самсонович потрусив заявою, відібраною у племінника. – Й зовсім не хочу перевіряти, правий я чи ні. Принаймні хочу, щоб на момент такої перевірки і я, і моя сім’я знаходилися якнайдалі звідси, де невдовзі все палатиме і де по-звірячому вбиватимуть представників нашого багатостраждального народу, які вчасно не зорієнтувалися в ситуації. А тому я вже наказав як Інзі, так і Евеліні розлучитися з їхніми чоловіками. Інга вже розлучилася. Евеліна поки що в процесі, бо її Колокольцев заартачився, та то нічого. Нікуди цей вумник не дінеться, знайдемо й на нього управу!