– Та як же ж не звертав?! Ти ж мій колега-фантаст, у тебе ж має бути гостре письменницьке око, чіпке до деталей…

– А от не звертав, і все! І край.

– Ну, тоді просто повір! Віриш?

– Так.

– Тоді далі дивимося: обвал стався на день ВДВ. Хто став символом радянського вторгнення в Афганістан? Десантура! Цьогоріч узимку наші війська з Афгану вийшли – і ось тобі завалився герб УРСР. Відчуваєш прихований символізм подій?

Ошелешений Кузя дивився на товариша мовчки, лише час від часу розгублено кліпаючи очима. Річ у тім, що повернутися до Києва він мріяв анітрохи не менше Василя. І теж не міг – бо у нього була своя історія…

Він закінчив школу в «чорнобильському» 1986 році й одразу ж поступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Навчався там легко й успішно, проте… як він тепер сам казав, «Кузю підкузьмило хобі» – любов до наукової фантастики та бажання й самому колись стати видатним фантастом-романістом. Через патріотично налаштованих знайомих, які діставали для нього заборонені твори Олеся Бердника, Кузьмі запропонували попрацювати на благу справу Української Гельсінкської спілки, зорганізованої торік влітку[107] на базі УГГ.

На пропозицію студент відгукнувся вельми охоче, що називається – з усім ентузіазмом молодості! Отож пілотне число самвидавівського вісника УГС, схвалене самим Левком Лук’яненком, стало справою його рук…

Однак конспірація в лавах українських правозахисників, що називається, кульгала на обидві ноги. Отож наприкінці першого семестру 1988 року студента Кузьму Олежченка відрахували з мехмата університету, після чого порекомендували вертатися додому, де сидіти тихо й не пхатися ні в які антирадянські авантюри. Отож він і сидів дома – у Херсоні, перебиваючись випадковими заробітками.

Виконуючи одну з «халтурок», він і познайомився з Василем Ярмошком, який прилаштувався на Цюрупинську районну СЕС після «політичної» відсидки. З’ясувавши, що обидва вони поведені на фантастичній літературі, обидва постраждали (хоч і непрямо) через творчість Бердника й обидва жили або в самому Києві або неподалік республіканської столиці, нові знайомці швидко зблизилися. Більше того, час від часу зустрічалися заради обміну думками, як-от сьогодні.

Хоча…

Ні-ні. За весь час їхнього короткого приятелювання Кузя не міг пригадати, коли ж він почувався більш оптимістично?! Здається, саме зараз і тільки зараз!.. І справді, якщо Василь усе правильно підмітив… якщо настільки вагомі прикмети таки справді збіглися в часі… Невже ж воно таки станеться?!