Наслідки не забарилися. Насамперед Таткатутка відібрала у Арнольда Артуровича свій маленький символічний подаруночок, колись зроблений нею під впливом Карлоса Кастанеди[115], – Ловця Усіх Бід. То був маленький округлий камінчик-гладиш, без дозволу «позичений» у діда, а потім власноруч обплетений вигадливим об’ємним візерунком грубою червоною ниткою і на ній же підвішений. Якщо вірити Вченню Дона Хуана[116], цей талісман мав охороняти його власника від усіх бід. Іншого способу пригасити вчинений однокласниками рейвах горопашна не придумала…

Ясна річ, носіння на шиї Ловця Усіх Бід абсолютно не допомогло: зранку післясвяткової п’ятниці 9 березня на вхідних дверях квартири Корзунів з’явився такий самий косий напис крейдою, як і на класній дошці. Природно, батьки зажадали пояснень, після чого не тільки шкільне життя Тетянки, але й атмосфера вдома стала вкрай нестерпною. Кінець кінцем усе вилилося у жахливий вчинок: зацькована з усіх боків Таткатутка розітнула собі вени. Проте її встигли врятувати.

Через деякий час дівчину з реанімації виписали, але батьки перебували при ній невідлучно, побоюючись повторення спроби суїциду. А тому на засідання шкільної педради запросили діда постраждалої – простого гастрономного вантажника. Сам же Денис Єгорович небезпідставно побоювався, що не втримається і таки скрутить в’язи нахабному коханцеві своєї онуки. А тому від гріха подалі, як «запобіжник» запросив разом із собою вірного напарника.

Хоча Ремка Богораз уже закінчив інститут і тепер навчався в аспірантурі, проте все ще продовжував потроху «підхалтурювати» вантажником, як і в студентські роки. Зважаючи на непрості часи, що настали для радянської науки (особливо для гуманітарної сфери), прощатися остаточно з таким «хлібним місцем», як підсобка гастроному, було недоцільно. Тим паче що, зважаючи на можливість діставати пристойні харчі, становище аспіранта Богораза на рідній кафедрі ставало «непохитно-залізобетонним», чим Ремка безсоромно користався.

А тому його дружба з Гориничем лише міцнішала. То до кого ж іще Денис Єгорович міг звернутися із таким делікатним проханням, як сходити разом на педраду?! І добре, що Ремка погодився. Бо хто ж знав, що Арнольд Артурович раптом почне чіплятися до літнього вантажника з таким безглуздим, здавалось би, проханням – повернути якийсь там камінчик?!

Втім, не бачити сенсу в цьому проханні могли тільки профани, не знайомі з проривним Вченням Дона Хуана! Але хоча нерозважливий вчитель математики і мав вищу педагогічну освіту, тим не менш сподівався так само палко, як і горопашна Таткатутка, що від життєвої катастрофи його врятує не що інше, як тільки Ловець Усіх Бід… Позбавлений чарівного талісману, Арнольд Артурович цими днями зазнав страждань не менших, ніж його юна пасія.