Багато хто приходив поглянути на небачене видовище, яке самі студенти-учасники називали «Революцією на граніті». Проте цікаві до відверто екстремальних видовищ витріщаки переважно спостерігали за акцією здалеку, натомість підійти до наметів упритул, а тим більше заговорити із юними протестувальниками наважувався далеко не кожен. І не дивно! Адже народ добре пам’ятав дотепну пародію на пушкінські рядки, адресовані філософу і публіцисту Петру Чаадаєву:

Мало хто наважиться шукати зайві неприємності на свою голову…

Хоча траплялися й такі. Наприклад, час від часу між наметами ходив дуже дивний на вигляд бородань, чудернацький одяг якого, неймовірним чином зліплений з тканини, целофану й фольги, прикрашений дзвіночками й бубонцями, шелестів і торохкотів при кожному кроці. При цьому бородань або мовчки всміхався, або вигукував якусь абракадабру:

– Фріпу-у-улья-а-а!.. Я – Фріпу-у-улья-а-а!.. Я – Безмежжя!.. Безмежжя!.. Безмежжя!.. Жжя-без-меж!.. Жжя-без-меж!.. Жжя-без-меж!..

І знов:

– Фріпу-у-улья-а-а!.. Фріпу-у-улья-а-а!.. Я вільний, я вільний!..

– Хто він? – цікавилися студенти.

– Геній-художник. Безперечно, геній, – пояснював одягнений у стилі «вільних художників» немолодий уже добродій, поправляючи зав’язану особливим чином чорну нашийну косинку. – Бачили б ви, який чудовий портрет він з мене написав лише за одну ніч!..

– А де цей портрет можна побачити?

– У мене в творчій майстерні.

– То ви також художник?

– Ні, я – архітектор Ігнащенко.

– Я Безкінечність, вивернута всередину мене! – між тим волав геніальний художник, полишаючи межі табору протестувальників і рухаючись Хрещатиком у бік Бессарабського ринку. – Безкінечність в мені, я іззовні!.. Фріпу-у-улья-а-а!.. Фріпу-у-улья-а-а!.. Фріпу-у-улья-а-а!..

– Цікавий дядько, – замислено мовив хтось із студентів, дивлячись услід блискучій фігурі.

– Провісник свободи, – додав інший студент. – Ми будемо вільними!..

– Шкода тільки, що пішов так швидко. Поговорити б із цим… як там його? Фріпулья, чи що?..