З іншого боку, чия б рука потяглася до обплетеного грубою червоною ниткою дніпровського камінчика-голиша, що зараз висів на синювато-блідій дівочій шиї?! Прохання вчителя повернути йому талісман виглядало просто-таки блюзнірським – щоб не сказати жорсткіше!.. Отож Денис Єгорович розлютився зовсім недарма, і присутність поруч Ремки Богораза виявилася аж ніяк не зайвою. Бо інакше доля Арнольда Артуровича Лопушанського могла б стати іще більш жалюгідною, ніж тепер, після педради, на якій його вчинок розбирався в усіх подробицях…
Площа Жовтневої революції, вона ж – Майдан Незалежності, Київ, початок жовтня 1990 року
Площа Жовтневої революції, вона ж – Майдан Незалежності, Київ, початок жовтня 1990 року
Годі й сумніватися, що якби Володимир Васильович Щербицький не пішов з життя цьогоріч 16 лютого, то ніякого студентського страйку в самісінькому центрі столиці Української РСР ніхто б терпіти не став. Але сталося те, що сталося. Отож тепер покійний Перший секретар ЦК КПУ дивився на світ лише намальованими очима з портрета на його могилі на центральній алеї Байкового цвинтаря. Оскільки ж задля надійності портрет був облямований оригінальною рамкою з нержавійки, що була схожа на віконце якоїсь фортифікаційної споруди, складалося враження, нібито вірний ленінець сховався від ворогів, причаївся у засідці й чекає слушного моменту для переходу в контрнаступ.
І справді, його наступник – товариш Івашко – взявся за справи якось не дуже впевнено. Багато часу Володимир Антонович проводив у Москві… На думку деяких поінформованих людей – аж занадто багато як для Першого секретаря республіканського ЦК… У народі навіть чутки поповзли: Івашко – людина тимчасова, він явно націлився на якесь московське крісло, тоді як справи Української РСР йому як мертвому припарки.
Отож і знахабніли студенти!
Для початку 2 жовтня на площі Жовтневої революції вони облаштували невелике наметове містечко й оголосили акцію протесту. Причому безстрокову – як то кажуть, до переможного кінця! Ніяких чітко сформульованих вимог учасники акції попервах не висували. Переважна більшість з них просто прагнула змін, невідомо з яких причин вірячи, що зміни будуть обов’язково на краще! Все, як у знаменитій пісні Віктора Цоя:
Перемен-н-н требуют наши сердца! Перемен-н-н требуют наши глаза! В нашем смехе и в наших слезах, И в пульсации вен-н-н: «Перемен-н-н!.. Мы ждем перемен-н-н!..»Єдиним помітним досягненням початкового етапу протестів стало перейменування площі Жовтневої Революції на Майдан Незалежності – та й то номінальне, а не офіційне. Але якщо всі студентські вимоги зводилися до такого перейменування, хіба варто заради цього паплюжити головну площу республіканської столиці вульгарними туристичними наметами?! Хіба так влаштовують турпоходи?! Та це ж ні на що не схоже!..