Однак зауваживши гидливий вираз облич відомих письменників, студенти зреагували миттєво. Довкола Гапочки почали гуртуватися кремезні молоді люди, суворі обличчя яких не обіцяли нічого доброго.
– Е-е-е, легше, легше… – забелькотів той з легким переляком.
– Тобі ж сказали, не займай добродіїв! – мовив до харків’янина один із суворих молодих людей. – Ти взявся хтозна-звідки. А у нас, між іншим, своїх журналістів повно. Ондо дивись – Буйтур Всеволод! Буйтуре, хоча б ти є?..
Довготелесий молодик, який сидів на складаному стільчику біля входу в один з наметів, привітально помахав рукою.
– От бачиш! Це наш перевірений кадр з журфаку, він уже публікується, між іншим. А ти хто такий?.. Ану йди звідси!
– Та у мене посвідчення…
– Начхати. Піш-ш-шов, кому кажуть!..
Гапочка озирнувся, шукаючи поглядом Гончара й Загребельного. Але поки тривала ця невеличка штовханина, за відомими письменниками і слід прохолов. Розчаровано махнувши рукою, Гапочка теж пішов геть.
* * *
Отак усе й тривало попервах: студенти жили в наметах, встановлених просто на площі Жовтневої Революції. Лише товариш Ленін, висічений з рожевого граніту й оточений бронзовими більшовиками-революціонерами, з докором дивився на нерозумних «протестантів».
Усе змінилося у середу, 10 жовтня, коли студенти оголосили голодування й нарешті висунули низку конкретних вимог, як-от: відставка голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола, заборона Комуністичної партії України та націоналізація її майна, надання українським солдатам права служити виключно на території батьківщини, переобрання Верховної Ради УРСР на багатопартійних засадах тощо. Тоді лише характер акції змінився…
Дизель «Київ – Коростень», 13 жовтня 1990 року
Дизель «Київ – Коростень», 13 жовтня 1990 року
Двері вагона раптом розчахнулися, і в прохід ввалився явно нетверезий баяніст, який відчайдушно загорлав на ходу:
В кабаках – зеленый штоф, Белые салфетки. Рай для нищих и шутов, Мне ж – как птице в клетке! В церкви смрад и полумрак, Дьяки курят ладан.