– Я бачу, куди ти ведеш, – відповів Джим зітхаючи. – Дрезден був навіженим на судні, Міллер його застрелив, аби убезпечити всіх нас. Цю промову він задвинув мені ще на Тихо. Але я не купився.

– Чому?

– Тому що Дрезден не був прямою загрозою. Він був лише маленьким злим людцем у дорогому костюмі. У нього в руці не було ані пістолета, ані пальця на кнопці бомби. І я ніколи не довірятиму людині, яка вірить у своє право страчувати інших.

Голден поставив ногу на переборку і відштовхнувся достатньо сильно, аби підлетіти на пару футів ближче до Наомі, ближче, аби бачити її очі, бачити її реакцію на його слова.

– Якщо цей науковий корабель знову почне рухатись до Ероса, я вистрелю в нього усі торпеди, що в нас лишились, і буду запевняти себе, що це для захисту Сонячної системи від того, що на станції. Але я не хочу відкривати вогонь по ньому зараз, від думки, що він може вирішити сунутись до Ероса – бо це вбивство. Що Міллер зробив – теж було вбивством.

Наомі посміхнулась йому, тоді ухопила його за льотний костюм і притягнула до себе досить близько для поцілунку.

– Ти міг би бути найкращою людиною, яку я знала. Але ти тотально не згоден іти на компроміси щодо власної правоти. І саме тому ти ненавидиш Міллера.

– Я так роблю?

– Атож, – відповіла Наґата, – він теж абсолютно безкомпромісний, та має інакші ідеї, як все влаштовано. Ти це ненавидиш. Для Міллера Дрезден був активною загрозою кораблю. Кожна секунда його життя загрожувала усім навколо нього. Для Міллера це був самозахист.

– Але він помилявся. Чоловік був беззахисний.

– Людина, яка вмовила флот ООН надати компанії найсучасніші судна, – не вгавала Наґата. – Він умовив свою компанію вбити півтора мільйони людей. Всі факти, які наводив Міллер, чому нам краще бути без протомолекули – були правдою про Дрездена. Як довго він провів би у буцегарні АЗП, поки не знайшов тюремника, якого можна купити?

– Він був в’язнем, – сказав Джим, відчуваючи, як аргументи вислизають з рук.

– Він був монстром зі зв’язками, силою і союзниками, які можуть заплатити будь-яку ціну за продовження їхнього наукового проекту. І я тобі кажу як белтер – Міллер не був неправий.

Голден не відповів; він просто плавав біля Наомі, тримаючись на орбіті біля неї. Він сердився більше через вбивство Дрездена чи через те, що Міллер прийняв рішення, яке йому не подобалося?

А Міллер знав. Коли капітан сказав йому про те, що до Тихо він їде своїм ходом, то побачив у відповідь тужне детективове обличчя бассет-хаунда. Міллер знав, що так і станеться, і навіть не зробив спроби сперечатися або доводити свою точку зору. Це означає, що колишній коп зробив свій вибір, повністю розуміючи ціну, і був готовий її сплатити. Це щось значило. Голден не був достеменно впевнений, що саме, але значило.