– Дьє! Дьє!²⁵ – хтось заволав. – Бомби сон вамен роха! Підсмажать їх! Підсмажать нас тода²⁶!

Це вже пішли стандартні смішки та дотепи, що стали звичними за час подорожі, а їх автор – прищавий хлопчина з Поясу, не старший п’ятнадцяти років, із задоволенням посміхався власним жартам. Якщо він не покине цю маячню, хтось пригостить його ломом ще до повернення на Тихо. Міллер здогадувався, що це буде не він.

Серойзний поштовх вперед міцно притис його до крісла, потім повернулася гравітація, звична третина земної. Чи трохи більше. Очевидячки, пілоту довелося спершу вчепитися до шкіри Ероса – інакше шлюз не став би низом корабля. Обертова гравітація зробила підлогою те, що раніше було стелею; найнижчі рядки амортизаторів опинилися вгорі; і поки вони ладнатимуть термоядерні бомби до доків, їм доведеться весь час підніматися до холодної темної скелі, яка намагатиметься скинути їх у вакуум.

Ось такі-то приємності саботажу.

Міллер одягався. Після скафандра військової якості з «Росінанта» мішанка АЗПшного обладнання відчувалася як одяг з третіх рук. Його скаф пахнув чиїмось тілом, а лицьова пластина з майлару була деформована і містила полагоджену тріщину. Він не хотів думати про долю нещасного волоцюги, що одягав його перед ним. На магнітних черевиках шар пластику був частково роз’їдений, між пластинами і пусковим механізмом, настільки старим, що він при ходінні клацав сам по собі, грязюка назбиралася давня. Перед очима з’явилося видіння того, як на Еросі скаф ураз клинить і вже не відпускає.

Ця думка викликала посмішку. Ти мій, сказала його особиста Жулі. Це було правдою, і позаяк він уже був тут, почувався досить впевненим, що тут і залишиться. Він занадто довго був поліцейським, і сама думка про воз’єднання з людством викликала почуття втоми. Він тут, аби виконати останню частину роботи. І все буде скінчено.

– Ой, Пампа!

– Іду вже, – відповів Міллер, – збав свій клятий газ. Не схоже, щоби станція кудись збиралася.

– Райдуга – це коло, яке ти не можеш бачити. Не можеш бачити. Не можеш бачити, – сказав Ерос монотонним дитячим голосом. Детектив вимкнув звук у трансляції.

Скеляста поверхня станції не була пристосована для роботи у скафандрі і з керуванням маніпуляторами. Два інші борти виконали посадку на полюсах, і там не було обертової гравітації, з якою потрібно боротися, та все одно сила Коріоліса у всіх викликала ледь чутну нудоту. Міллерова бригада мала триматися за відкритий метал доків, липнути до нього, мов мухи, дивлячись у зіркову безодню.

Інженерія розміщення термоядерних зарядів не була тривіальною задачею. Якщо вибух не накачає досить енергії в станцію, поверхня може охолонути достатньо, аби дати комусь ще один шанс висадити науковий загін, перш ніж корона Сонця поглине астероїд і частину «Нову», що пристане до неї.