* * *

Його останній сніданок складався з твердого батончика гранульованого їдла і жмені шоколаду, «позиченого» з забутого рятувального пакету. Запив ледь теплою водою, що тхнула залізом і гниляччям. Передачі новин майже тонули в осцилюючому сигналі, що виривався зі станції над ним, але він прийняв досить, аби зрозуміти, що до чого.

Голден виграв, власне, як і очікував Міллер. АЗП відповіло на тисячі лютих обвинувачень з Землі і Марса і, до правди, з певних фракцій АЗП також. Та було вже пізно. «Нову» був за кілька годин льоту. Надходив кінець.

Джо востаннє натягнув скафандр, вимкнув світло і виповз у шлюз. Довгий час система внутрішнього відкривання не відповідала, вогні безпеки горіли червоним, і він відчув укол страху, що може провести останні хвилини тут, у пастці, мов торпеда, готова до бою. Але детектив замкнув живлення замка і він відкрився.

Трансляція з Ероса стала безслівною. Лише м’яке мурмотіння, мов вода по каменю. Міллер прошов впоперек широкого гирла доку. Небо над ним змістилось, і над горизонтом, мов сонце, піднявся «Нову». Міллерова розчепірена долоня на витягнутій руці не могла закрити сяйво двигунів. Він висів на чоботях, споглядачи за наближенням корабля. Фантомна Жулі дивилася разом з ним.

Якщо він правильно розрахував, то «Нову» вдарить у точці перетину головних вісей Ероса.

Міллер бажав би побачити, як це станеться, а відчуття запаморочливого збудження в животі нагадало цому молодість. Буде на що поглянути. Оце видиво планується! Він вирішив записати це. Його скаф здатний захопити відео, створити простий файл та стрімити дані в прямому ефірі. Але ні. Це був його момент. Його і Жулі. Інше людство нехай вгадує, на що це було схоже, якщо їх це пече.

Масивне сяйво «Нову» заповнювало тепер чверть неба, його повне коло вже відірвалося від горизонту. М’яке мурмотіння голосу Ероса змінилося на щось більш чітко-синтетичне: звуки піднімалися спіраллю, що нагадувала Міллерові чомусь шматки стародавніх кінострічок з широкоми зеленими смужками. На фоні чулися і голоси, але не те що слів – мови було не розібрати.

Величезний факел «Нову» вже зайняв півнеба, зірки навколо були залиті світлом повного ходу. Міллерів костюм сигналізував про загрозу радіації, і він його відімкнув.

«Нову», керований людиною, ніколи не міг би мати повну тягу: навіть у найкращих кріслах вага прискорення розчавила б кістки на кашу. Джо намагався вгадати, як швидко летітиме корабель, коли вдарить.

Достатньо швидко. Це все, що варт було знати. Достатньо швидко.

Онде в центрі вогняної квітки стало помітно чорну цятку завбільшки з грифель олівця.