— Яким чином? — поцікавилася Нора.

— Якась мітка? — уточнив Трейвіс.

«Так».

— Десь під шерстю? — запитала Нора.

«Ні».

— А де тоді? — запитав Трейвіс.

Вирвавшись від Трейвіса, Ейнштейн так сильно почав махати головою, що його обвислі вуха аж заляскотіли.

— Можливо, на подушечках лап, — припустила Нора.

— Ні, — одночасно із гавкотом ретривера сказав Трейвіс. — Коли я його знайшов, його ноги кровили від тривалого і важкого шляху. Я чистив його рани борною кислотою, тому помітив би на подушечках мітку.

Ейнштейн знову почав махати головою, виляскуючи вухами.

— Можливо, на губах з іншої сторони, — припустив Трейвіс. — Біговим коням там ставлять тавро, щоб їх можна було розрізнити і щоб не допустити їх до незаконної участі у змаганнях. Хлопче, а давай поглянемо на твої губи.

Ейнштейн гавкнув один раз і несамовито заметляв головою.

Нарешті до Трейвіса дійшло. Він подивився на праве вухо, але нічого там не знайшов, проте на лівому вусі щось було. Трейвіс повів пса до вікна, де було світліше, і побачив на рожево-червоній шкірі три цифри з рискою, набиті фіолетовим чорнилом: 33-9.

Зазираючи через плече Трейвіса, Нора промовила:

— Напевне, у них багато піддослідних цуценят від різних сук. Тому їм треба якось їх розрізняти.

— Господи, якби я повів його до ветеринара, який отримав попередження про розшук ретривера з татуюванням…

— Але йому треба зробити щеплення.

— Може, йому вже їх зробили, — з надією у голосі промовив Трейвіс.

— Не слід на це розраховувати. Він був лабораторною твариною у контрольованому середовищі, де його не обов’язково було прививати, та й уколи могли завадити дослідам.

— Ми не можемо ризикувати, повівши його до ветеринара.