— Тятиву одягати вмієш? 

Морква взявся за лук, з легкістю зігнув його і зачепив тятиву. 

— Ми так далеко заїдемо, сержанте, — сказав Ноббі. 

— Притримай свій сарказм для інших, Ноббі! Тут важить не сила, а гострота зору та твердість руки. Краще подай мені стрілу. Не цю! 

Ноббі завмер у процесі вибору. 

— Це моя щаслива стріла! — буркнув Колон. — Щоб ніхто мені не чіпав мою щасливу стрілу! 

— Як на мене, то така ж, як і всі інші, сержанте, — спокійно мовив Ноббі. 

— От нею я й вистрілю у того, як його там… коротше кажучи, подарую йому легку смерть, — сказав Колон. — Ніколи, ніколи ще моя щаслива стріла мене не підводила. Попадала в усе, у що б я не цілив. І якщо в того дракона є разливі місця, моя стріла їх знайде. 

Він вибрав ідентичну на вигляд, але, вочевидь, менш щасливу стрілу, зачепив у тятиву та взявся невпевнено оглядати дахи. 

— Треба трішки потренуватися, — пробурмотів він. — Звичайно, це така справа, що як навчишся, то вже не забудеш, це немов їздити на, їздити на, їздити на чомусь, на чому ти ніколи не розівчишся їздити. 

Він відтягнув тятиву зі стрілою до свого вуха та забурчав. 

— Так, — мовив хрипко, а його рука тремтіла від напруги, немов гілка на вітрі. — Бачите он там дах будівлі Гільдії найманців? 

Усі взялися вдивлятися крізь брудне повітря. 

— Добре, — сказав Колон. — А флюгер там бачите? Ну, бачите ж? 

Морква побачив, що вістря стріли метлялося, вимальовуючи в повітрі фігурні вісімки. 

— Далеченько звідси, сержанте, — із сумнівом сказав Ноббі. 

— Ти за мене не переживай, ти на флюгер дивись, — буркнув сержант. 

Вони покивали головами. Великий флюгер був зроблений у вигляді чоловіка в плащі, що повзе, а кинджал в його руці вказував напрямок вітру. Хоча звідси він здавався маленьким. 

— Добре, — Колон важко дихав. — А бачите око того чоловіка?