— Ой, та годі вже, — сказав Ноббі. 

— Стули пельку, — прохрипів Колон. — Бачите чи ні, я кого питаю? 

— Здається, я бачу його, сержанте, — улесливо сказав Морква. 

— Молодець. Молодець, — мовив сержант, уже хитаючись від утоми. — Молодець. Гарний хлопчик. Добре, а тепер уважно слідкуй за ним, домовились? 

Він крекнув і відпустив стрілу. 

Декілька речей трапилися так швидко, що треба розповісти про них у режимі сповільненого руху. Спершу, ймовірно, тятива вдарила Колона по тильній, м’якій стороні його зап’ястя, він закричав і кинув лук. На траєкторію стріли це ніяк не вплинуло, адже та уже летіла прямісінько у ґоргулью, що стояла на даху будівлі навпроти. Вона влучила їй у вухо, відбилася, пролетівши ще шість футів, відрикошетила від стіни і попрямувала назад до Колона, вочевидь набравши швидкості, продзижчала повз його вухо. І зникла десь у напрямку міських мурів. 

Невдовзі Ноббі кашлянув і подивився на Моркву, немов запитуючи: «Ну, навіщо?». 

— А якого, хоча б приблизно, розміру, — спитав він, — ті разливі місця дракона? 

— Ой, та все може обійтися мізерною цяткою, — відповів Морква, спішно допомагаючи. 

— Цього я й боявся, — сказав Ноббі. Він підійшов до краю будівлі і вказав пальцем вниз. — Он там є ставок. У ньому охолоджують воду для віскі. Там, ймовірно, глибоко, тож коли сержант вистрілить у дракона, ми можемо туди стрибнути. Що скажете? 

— Ой, та це зовсім не обов’язково, — сказав Морква. — Своєю щасливою стрілою сержант точно поцілить у ту цятку і вб’є дракона, тож немає про що хвилюватися. 

— Аякже, аякже, — швидко мовив Ноббі, дивлячись на насуплене лице Колона. — Але про всяк випадок, ну, розумієте, якщо існує бодай примарна ймовірність, що він промахнеться — зауважте, я не кажу, що так і станеться, але нам пасувало б обдумати усі варіанти розвитку подій. Звичайно, лише якщо йому просто страшенно не поталанить, і йому не зовсім вдасться влучити у разливе місце дракона, то ця тварина, певне, розізлиться, і, мабуть, було б розумно накивати звідси п’ятами. Я знаю, що відстань до цілі чимала. Можете називати мене занудою. Але я просто хотів це сказати. 

Сержант Колон згорда поправив свою амуніцію. 

— Коли їх справді потребуєш, — сказав він, — ті от раз-на-мільйон-шанси завжди з’являються. Це всі знають. 

— Сержант має рацію, Ноббі, — доброзичливо мовив Морква. — Усім відомо, що як з’являється той єдиний шанс, що може спрацювати, то він, як не дивно, працює. А інакше навіщо б вони існували, — він понизив голос. — Себто, я маю на увазі, що на все своя причина, якщо б ці останні шанси відчайдухів не працювали, то навіщо б вони узагалі існували в природі… ну, боги просто не можуть дозволити, аби все це відбувалося по-іншому. Не можуть.