Бібліотекар знову подивився на свій значок і злегка надкусив його, оптимістично сподіваючись, що той став їстівним. Без жодних сумнівів, йшлося про Обов’язок перед капітаном. 

Капітан завжди був добрим до нього. І у капітана теж був значок. 

Так. 

Були часи, коли й мавпи мали робити те, що й люди… 

Орангутан відсалютував і щез у темряві. 

Сонце піднялося вище, викотившись із горизонту крізь туман та затхлий дим, немов повітряна кулька. 

Ватага сиділа у затінку димаря: чекали та вбивали час, хто як міг. Ноббі вдумливо вивчав вміст своїх ніздрів, Морква писав листа додому, а сержант Колон переживав. 

Довго він не всидів, охкаючи підвівся і мовив: 

— Є проблемка. 

— Що там, сержанте? — запитав Морква. 

Сержант Колон виглядав розбитим. 

— Нууу, а що як це не раз-на-мільйон-шанс? — сказав він. 

Ноббі витріщився на нього. 

— Що ви маєте на увазі? — запитав він. 

— Ну, гаразд, породжені у безвиході раз-на-мільйон-шанси завжди спрацьовують, так? Питань нема, але… випадок у нас, як би це сказати, специфічний. Хіба ні? 

— Це ви у нас запитуєте? — парирував Ноббі.