— А що, як це шанс — один на тисячу? — запитав Колон, агонізуючи. 

— Що? 

— Хтось коли-небудь чув про влучний постріл зі співвідношенням один до тисячі? 

Морква підняв голову. 

— Сержанте, ви ж розумний чоловік, — промовив він. — Ніхтосінько ніколи не чув про влучний постріл зі співвідношенням один до тисячі. Цілком вірогідно, — артикулював він губами, — що наш шанс — один на одразу декілька мільйонів. 

— Так. Декілька мільйонів, — погодився Ноббі. 

— Тож усе спрацює лише, якщо це саме той раз-на-мільйон-шанс, — сказав сержант. 

— Так воно, мабуть, і є, — відповів Ноббі. 

— Тож співвідношення 999 943 до одного, наприклад, — сказав Колон. 

Морква захитав головою. 

— Буде безнадійним. Ніхто ніколи не казав: «Ваші шанси — один до 999943, але хтозна, може, щось і вийде». 

Вони замовкли і вдивлялись у міську далечінь, занурившись у жорстоку дійсність підрахунків. 

— Може бути, що нам доведеться геть не солодко, — порушив тишу Колон. 

Морква взявся щось жваво писати. Коли його запитали, що він робить, популярно пояснив, як вирахувати площу тіла дракона, і спробував прикинути шанси того, що стріла влучить в одну точку. 

— Цілься і думай, — сказав сержант Колон. — Я цілюсь. 

Ноббі кашлянув. 

— Ну раз так, то шанси у нас набагато більші — не один на мільйон, — сказав Морква. — Може й один на сотню. Якщо дракон летітиме повільно, а точка, в яку треба влучити — величенька, то можемо бути майже певними того, що все вдасться. 

Колон уже подумки вимовив фразу «Певними-не-певними, але вдатися, все-таки, може». Похитав головою.