Усі троє повернулися в один бік і намагалися вдивлятись крізь важке повітря на Осердя світу за тисячі миль від них. 

Повітря посивіло від диму та клаптів туману, але за погожого дня звідти можна було побачити Серце Небес, оселю богів. Або хоча б те, яка вона на вигляд. Вони проживали у Дунманіфестіні, облагородженій версії Вальга́лли, де боги проводили вічність, знаючи, як себе розважити дощового дня. Кажуть, що вони там граються в ігри з людськими долями. Що то за ігри такі і в яку з них вони граються в цей момент, здогадуйтеся самі. 

Але правила, звичайно ж, були. Кожен знав, що правила існують. Залишалося сподіватися, що боги ті бісові правила теж знають. 

— Має спрацювати, — пробурмотів Колон. — Я ж стрілятиму щасливою стрілою і все таке. Маєте рацію. Ті останні, зроджені у безнадії шанси, мають працювати. Як тоді пояснити існування всього? Ти б от теж уже міг бути мертвим. 

Ноббі знову опустив погляд на ставок. Трішки повагавшись, Колон зробив те саме. Вони вдивлялися вниз із виразом, притаманним чоловікам, які багато бачили і які знають, що можна сподіватися на героїв, королів і, зрештою, на богів, але по-справжньому можна покладатися на гравітацію та глибокі ставки. 

— Не те щоб він нам знадобився, — шляхетно промовив Колон. 

— Ну, з вашою щасливою стрілою, то ще б пак, — сказав Ноббі. 

— І я так кажу. Але от просто цікаво: а наскільки там глибоко, як думаєш? — запитав Колон. 

— Приблизно тридцять футів, як на мене. Вирішуйте. 

— Тридцять футів, — Колон повільно закивав головою. — Так я і думав. І там глибоко, еге ж? 

— Я чув, що дуже глибоко. 

— Повірю на слово. Схоже, це ще те болото. Як подумаю, що доведеться туди стрибати. Жах. 

Морква вирішив підбадьорити Колона: по-дружньому поплескав його по плечі і сказав: 

— Що таке, сержанте? Хочете жити вічно чи як? 

— Не знаю. Спитайте мене знову через п’ятсот років. 

— Добре, що у нас є ваша щаслива стріла! — сказав Морква. 

— Що кажеш? — запитав Колон, який, здавалося, трішки втратив зв’язок із реальністю і занурився у свій власний світ. 

— Кажу, добре, що у нас є останній шанс — один із мільйона, на який ми можемо покластися, бо інакше — біда!