— Звідси можна якось вибратися? — спитав він. — Але так, щоб не лазити по стінах. 

Відповіді чекати не став, а хутко покрокував вздовж стін, доки не наштовхнувся на вузькі, уже покороблені дверцята, які відчинив одним помахом ноги. Двері й так були відчинені, але він не відмовив собі у задоволенні по них вгамселити. Бібліотекар, розхитуючись, поплентався за ним. 

За дверима їх чекала майже порожня кухня, адже персонал не витримав, вирішивши, що жоден розважливий шеф не погодиться працювати у закладі, де їдять більше, аніж він важить. Декілька гвардійців доїдали холодний ланч. 

— Слухайте, — сказав Ваймз, коли ті привстали, — я не хочу зараз… 

Гвардійці, здавалося, були не надто налаштовані на розмову. Один із них потягнувся за арбалетом. 

— Ай, чорт із тобою, — Ваймз ухопив ніж для м’яса, що стояв на підставці збоку, і жбурнув. 

Метання ножів — це ціле мистецтво, і суть у тому, що добре метнути можна лише підхожий для цього ніж, інакше станеться те, що сталося і з цим ножем, — тотальний промах. 

Гвардієць з арбалетом почав вихилятися, прицілюючись і побачив, що систему спуску заблокував пурпуровий ніготь. Він озирнувся. Бібліотекар стукнув його прямісінько по шоломі. 

Інший гвардієць відсахнувся назад і заходився несамовито розмахувати руками. 

— Ні, ні, ні! — закричав він. — Це непорозуміння! Що ви там казали, що не хочете зараз? І мавпочка у вас гарна! 

— Людоньки, — сказав капітан Ваймз. — Відповідь неправильна! 

Він проігнорував сповнені страху крики і почав порпатися у кухонному безладі, аж поки у його руках не засяяв сікач. З мечами він ніколи не дружив, але сікач — це ж зовсім інша справа. Сікач — важкий. Сікач створили з конкретною ціллю. Можливо, меч — це таки шляхетно, ну принаймні поки мова не йде про меч Ноббі, який доглядає за ним, нарощуючи сантиметри іржі, та сікач таки мав неперевершену здатність розрубувати речі навпіл. 

Поки він порпався у непотребі, кухня перетворилася на шкільний клас: Бібліотекар проводив лабораторну роботу з біології, у ході якої було встановлено, що приматам важко жбурляти людиною вгору-вниз. Ваймз знайшов підхожі двері і вилетів у них. Так він знову опинився назовні, на великій брудній площі, що розкинулася навколо палацу. Тепер він хоч розумів, де перебуває, тепер він міг… 

У небі почувся гучний вибух. З небес подув несамовитий вітер, збивши його з ніг. 

Над ним, розправивши крила, пролетів король Анк-Морпорка і врешті приземлився на ворота палацу. На його вигнутій спині виблискувало сонце, він витягнув шию, зронив неохочий вогняний рев і знову полинув угору.