— Де ж вони взяли таку брилу? — спитав Колон. — Місцевість тут глиняна, знаєш. 

— Добре прив’яжіть цю дівулю, ким би вона не була, — схвально промовив Ноббі, якраз коли один із гвардійців аж припав до землі, вхопившись руками за причинне місце. — Ну от, декілька тижнів точно не матиме чим зайнятись вечорами. Важкеньке в неї праве коліно. 

— Ми її знаємо? — запитав Колон. 

Морква примружився. 

— Це ж леді Ремкін! — сказав він, розтуливши від подиву рота. 

— Бути цього не може! 

— Та точно! У нічній сорочці! — сказав Ноббі. 

— Недоумки прокляті! — Колон вхопився за свій лук і потягнувся до стріл. — Зараз я покажу їм разливі місця! Таку пристойну даму! Мали б сором! 

— Ем, — мовив Морква, що глянув через плече. — Сержанте? 

— От і дожилися! — бурмотів Колон. — Пристойні жінки не можуть вулицею пройтися, аби їх не з’їли! Ну, гаразд, виродки, ви… ви — географія. 

— Сержанте! — Морква повторив уже голосніше. 

— Не географія, а історія, — сказав Ноббі. — Ось як треба казати. Історія. Ви маєте казати: «Ви — історія!». 

— Та байдуже, — буркнув Колон. — Зараз ми подивимось, як вони… 

— Сержанте! 

Ноббі також обернувся. 

— Трясця, — сказав він. 

— Я точно не промахнусь, — бурмотів Колон, наводячи стрілу. 

— Сержанте!