— Стуліть пельки — я не можу зосередитися, коли ви волаєте… 

— Сержанте, він уже тут! 

Дракон набирав швидкість. 

Кривуваті дахи Анк-Морпорка темніли, коли він пролітав над ними, розсікаючи повітря крилами. Він витягнув шию вперед, залишаючи по собі вогняні траєкторії свого руху. Небо сповнилося звуком його польоту. 

У Колона тремтіли руки. Здавалося, що дракон взяв курс прямісінько на його горлянку, і рухався швидко, надто швидко… 

— Ось і все, — сказав Морква. Він подивився у напрямку Осердя світу, бо, може, боги забули, для чого вони там сидять, і, вимовляючи кожне слово повільно і виразно, додав. — Це раз-на-мільйон-шанс, але ж може спрацювати! 

— Стріляй уже в цю чортівню! — прокричав Ноббі. 

— Вибираю точку, хлопче, вибираю точку, — протремтів Колон. — Не бійтеся, хлопці, — я ж казав вам, що це моя щаслива стріла. Першокласна стріла, ми з нею нерозлучні, ще відколи я був оце таким, як ви зараз, не повірите, у що я нею цілив, тож без паніки. 

Він заціпенів, немов від жахіття на крилах страху. 

— Емм, Моркво? — сказав він смиренно. 

— Так, сержанте? 

— А твій старий дід часом колись не розповідав тобі, яке те разливе місце на вигляд? 

Аж раптом дракон зупинився і завис у небі. Завис у небі в декількох футах над їхніми головами — рухома мозаїка драконячої луски та шуму, що заполонила собою увесь небокрай.