— Мучитися в пошуках відповіді їм доведеться недовго, — мрійливо проговорила Тітуня. 

— Ні, це не варіант, — сказала Бабуня вже трохи впевненіше. — Ми ж тоді не дізнаємося, чим закінчиться вистава. 

— Чого б нам просто не поміняти слова? — спитала Маґрат. — Нехай вони вийдуть на сцену, і тут ми накладемо закляття, щоб вони забули свої слова і заговорили такими словами, які нам потрібні. 

— А ти вже експерт із театру? — саркастично поцікавилась Бабуня. — Слова-то мають відповідати сюжету і грі, інакше публіка здогадається, що щось не так. 

— Та нема тут нічого складного, — відмахнулася Тітуня Оґґ. — Я ж уважно слухала. Виходиш і давай: та‑та, та‑та, та‑та-та-та. 

Бабуня трохи поміркувала над цим. 

— Підозрюю, все це не так уже й просто, — сказала вона. — Деякі з тих виступів були дуже сильними. Я майже ні слова не розуміла. 

— Та ну, нехитре діло, — наполягала Тітуня. — Все одно половина з них постійно забуває, що треба казати. Впораємось. 

— То ми маємо вкласти їм в голови інші слова? — уточнила Маґрат. 

Тітуня Оґґ кивнула. 

— Не скажу, як буде щодо нових слів, — визнала вона. — Але ми можемо змусити їх забути ті слова, що в них є. 

Обидві подивились на Бабуню Дощевіск. Та знизала плечима. 

— Припускаю, спробувати можна, — неохоче сказала вона. 

— Всі відьми, і живі, і ненароджені, будуть нам вдячні, — палко промовила Маґрат. 

— Яке щастя, — промимрила стара відьма. 

— Ось ви де! В хованки схотілося погратися, чи що? Ми скрізь вас шукаємо! 

Відьми обернулися. Перед ними стояв розлючений гном, намагаючись знизу вгору пропекти їх зверхнім поглядом. 

— Нас? — перепитала Маґрат. — Але ми не… 

— Вас, вас, і ніякого «не», ми ж усе вирішили минулого тижня. Дія друга, авансцена, навколо казана. Говорити в цьому епізоді нічого не мусите. Ви просто зображаєте окультний процес. Будьте лиховісними, наскільки це можливо, от і все. Ну ж бо, хлопці, ворушіться. Ви молодці, поки що грали чудово.