— Вона не роздратована й не засмучена…

— По обіді була, — заперечила Рейчел.

— От, ви набридали їй і засмутили її…

— Чому ви не могли поводитися як джентльмен?

— Вона значно менше збентежена, ніж я сам. Перепрошую, але це ваші слова не мають жодного стосунку до того, що тут відбувається. Тут задіяні велетенські космічні сили. Ви, мабуть, просто нічого про них не знаєте. Тепер, Арнольде, мені спало на думку, що ви в жодній своїй книжці не описали справжньої закоханості…

— Ви говорите так, наче вам п’ятнадцять років, — сказала Рейчел. — Звісно ж, кожному відомо, що таке бути закоханим. Річ не в цьому. Подробиці ваших несподіваних вигаданих почуттів — ваша справа. Слухати про них так само нудно, як коли хтось оповідає свої сни. Джуліан, поза сумнівом, не «закохана» у вас, хай би що ви собі думали. Вона дуже простодушна дитина, яку хвилює й тішить, що давній батьків друг таким чином звертає на неї увагу. Якби ви тільки бачили її сьогодні по обіді: вона розповідала нам усе це й сміялася, аж заходилася. Наче дитина з іграшкою.

— Але ви казали, що вона була засмучена.

— Ми сказали їй, що це невдалий жарт.

«Люба, — думав я, — я вірю тобі, вірю тобі й знаю. Я довірятиму тобі так, як ти мені». Але водночас я відчував біль і страх. Чи можу я тепер, після всього, що сталося, сумніватися в усьому? Вона була така юна. Вони казали правду: на світі з’явилося щось нове. Замислившись над тим, яке воно — нове, я навіть здивувався власній упевненості. Але упевненість була, хай навіть ховалася за сумнівами.

— Нарешті я бачу, що ви слухаєте нас, — сказав Арнольд. — Бредлі, ви порядний розсудливий чоловік і керуєтеся моральними принципами. Хіба ви серйозно налаштовані вплутатися й заплутатися в емоційних неприємностях із Джуліан? Я називаю їх «емоційними неприємностями», але, дякувати Господу, до цього ще не дійшло. І ніколи не дійде. Я покладу цьому край.

— Не знаю, що ми маємо робити, — зізнався я. — Я погоджуюся, що все це приголомшливо. Те, що Джуліан кохає мене, майже занадто чудово, щоб бути правдою. Можливо, це навіть не правда. Чесно кажучи, мене це надзвичайно здивувало. Але тепер я точно не дозволю цьому припинитися. Я не втечу тихцем, як ви радили мені раніше, я не збираюся припинити побачення з Джуліан, просто не можу. Я мушу дізнатися, чи справді вона мене кохає. А якщо кохає, то я й сам не знаю, що далі, — можливо, нічого. Усе це страшенно незвично й може виявитися болісним, особливо для мене. Я не хочу завдавати їй болю. Я не думаю, що можу образити її. Але цієї конкретної миті жоден із нас не може зупинитися. Ось і все.