Повільно співає Смерть[231].

«Настав час постати мені перед тобою, бо вже насіння летить крізь вікно, й ти витріпуєш простирадла, ніби більше не збираєшся на них лягати. Я не просто косар, я не просто сіяч, я мушу тут бути, бо моє завдання — оберігати. О так! О так! О так!»

«О так!» — після кожної строфи повторює Смерть. І коли вона робить різкий рух, то також примовляє «О так!», бо це приносить їй радість. А ті, хто це чують, заплющують очі, бо таке годі витримати.

Повільно, повільно співає Смерть, лиха блудниця Вавилон слухає її, повелителі бурі слухають її.

«Я стою тут і мушу взяти до уваги: ось лежить Франц Біберкопф, який більше не дорожить ні своїм життям, ні своїм тілом. Хоч би де він зараз був, тепер він знає, куди йде і чого хоче».

Безперечно, це гарний спів, та чи чує його Франц, і що означає ця пісня Смерти? Якщо таке надрукувати у книжці або прочитати вголос, то це звучить, як поезія, подібні пісні компонував Шуберт, «Смерть і дівчина», але до чого тут це?

Я хочу сказати лише щиру правду, лише щиру правду, і ця правда полягає в тому, що Франц Біберкопф чує Смерть, цю Смерть, що співає затинаючись, весь час повторюючи слова, як та пилка, що вгризається в дерево.

«Я мушу взяти до уваги, Франце Біберкопф, що ти лежиш тут і просишся до мене. Ти правильно зробив, Франце, що прийшов до мене. Як може жити людина, якщо не звернеться до Смерти? До істинної Смерти, до справжньої Смерти. Все своє життя ти беріг себе. Берегти, берегти себе — така боязка потреба людей, тому вони тупцюють на місці й далі не рухаються.

Коли Людерс обдурив тебе, я вперше заговорила до тебе, але ти запив і таким чином зберіг себе! Ти втратив руку, твоє життя було в небезпеці, Франце, але маєш зізнатися, що й тоді ти жодної миті не думав про смерть, все це я насилала на тебе, але ти не хотів мене пізнавати, й коли ти здогадувався, що я поряд, то жахався і щораз тікав геть. Тобі ніколи не спало на думку зректися себе і своїх справ. Ти судомно чіплявся за свою силу та й досі ще чіпляєшся, хоча вже переконався, що жодна сила тобі не допоможе. Завжди настає така мить, коли жодна сила людині не допоможе, Смерть не співатиме тобі ласкавих пісень і не накине на шию зашморгу. Я є життям та істинною силою, нарешті ти це збагнув, нарешті більше не хочеш берегти себе».

«Що? Що ти думаєш про мене, що збираєшся зі мною робити?»

«Я є життям та істинною силою, моя сила могутніша за найтовщі гармати, ти не житимеш у мирі, не заховаєшся від мене у жодному місці. Ти хочеш випробувати себе, хочеш наважитись, життя без мене нічого не варте. Ходи-но сюди, підійди ближче, щоб ти міг побачити мене, Франце, поглянь, ти лежиш там, унизу, на дні провалля, я покажу тобі драбину, ти зможеш на все подивитися по-новому. Зараз ти піднімешся до мене, я підставлю тобі драбину, хоч ти і маєш усього одну руку, то нічого, хапайся міцніше, твої ноги сильні, хапайся міцніше, піднімайся, ходи до мене!»