«У темряві я не бачу драбини, де там вона у тебе, та й з однією рукою я не зможу вилізти».

«Ти лізтимеш не рукою, ти лізтимеш ногами».

«Я не зможу втриматися, і з того, що ти вимагаєш, нічого не вийде».

«Ти просто не хочеш до мене наближатися. Тоді я запалю світло, і ти знайдеш мене».

Тут Смерть замахнулася правою рукою, і зрозумів Франц, чому вона весь час ховала її за спиною.

«Коли бракує тобі сміливости прийти до мене в темноті, я запалю світло, повзи сюди».

І в повітрі зблиснула сокира, зблиснула й зникла.

«Повзи сюди, повзи сюди!»

Розмахнулася Смерть, занесла сокиру над головою, зараз вона опише дугу, ціле коло опише її рука так, ніби сокира вислизає у неї. Аж ось знову здіймається її рука над головою, знову свистить сокира. Зблиск — і сокира летить униз, півколом розтинає повітря, рубає, рубає, знову свист, знову свист, знову свист.

Злітає вгору, шугає додолу, рубає, злітає вгору, шугає додолу, рубає, злітає, падає, хрясь, злітає, падає і хрясь, злітає і хрясь, злітає і хрясь.

Спалахує світло, і поки злітає сокира, зблискує і рубає, Франц повзе, намацуючи драбину, і кричить, кричить, кричить Франц. Та він не відповзає назад. Кричить Франц. Смерть — ось вона!

Франц кричить.

Кричить Франц, повзе уперед і кричить.

Кричить цілу ніч. Вирушив у дорогу Франц.

Кричить аж до ранку.

Кричить цілий ранок.

Злітає, падає, хрясь.

Кричить до полудня.

Кричить по обіді.

Злітає, падає, хрясь.