— А що мені ще робити?

— Могли б зробити нову спробу.

Адам подивився йому просто в очі.

— Я боюся, Семюелю,— сказав він.— Краще вже житиму, як живу. Мабуть, мені бракує енергії — чи сміливості.

— А ваші хлопчики? Ви їх любите?

— Так — так.

— Ви любите одного більше, ніж другого?

— Чому ви питаєте?

— Не знаю. Щось таке є у вашому тоні.

— Повернімося до будинку,— запропонував Адам. І вони повернулися під тінь дубів. Раптом Адам спитав:

— Ви чули колись, що Кейті в Салінасі? Доходили до вас такі чутки?

— А до вас?

— Так — але я їм не вірю. Не можу повірити.

Семюель мовчки йшов по піщаній колії на дорозі. Його думки важко крутилися навколо образу Адама, і він майже знесилено повернувся до ідеї, з якою, як він сподівався, було покінчено.

— Ви так її і не забули, не відпустили,— проговорив він нарешті.

— Мабуть, ні. Але я забув постріл. Про нього я зовсім не згадую.

— Я не можу сказати вам, як треба жити,— провадив Семюель.— Хоча повсякчас і розповідаю вам про це. Знаю, що вам найкраще було б вирватися з ваших «як усе могло би бути» на свіжий вітер реальності. Коли я вам це кажу, я сам просіюю власні спогади, як люди просіюють землю під підлогою бару, сподіваючись знайти трохи золотого піску, який просипався у щілини. Таке от собі здобуття золота. Але ви ще дуже молодий, щоб просіювати свої спогади, Адаме. Вам треба накопичувати нові, щоб ваші золоті копалини були багаті, коли ви досягнете повноліття.

Адам низько схилив обличчя і міцно зціпив зуби, аж вилиці випнулися під скронями. Семюель глянув на нього.

— Правильно,— промовив він.— Зціпіть зуби. Як же ми захищаємо хиби! Сказати вам, що ви робите, аби ви не думали, ніби самі це винайшли? Коли ви лягаєте спати і гасите лампу — тут вона і з’являється в дверях, осяяна м’яким світлом, і ви бачите, як колишеться її нічна сорочка. Вона тихенько підходить до ліжка, і ви, ледь дихаючи, відкидаєте простирадло, щоб прийняти її, відсуваєтеся на подушці, щоб вона лягла поруч. Ви вдихаєте солодкий аромат її тіла, і ні в кого на світі так не пахне тіло...

— Припиніть! — закричав Адам.— Припиніть, чорт вас забирай! Не лізьте в моє життя! Ви як койот, який обнюхує мертву корову.