— Вона має велику мужність,— сказав Адам.— З кожним разом я нею захоплююся дедалі більше.

— Чого-чого, а мужності в неї хоч греблю гати. Як їй вдалося не втратити голову з усіма нами і з нашим татом, просто уявити не можу.

— Стейк на кісточці, середнього обсмаження,— зробив Адам замовлення кельнеру.

— Картоплю?

— Ні,— хоча, так, картопляну стружку. Ваша мати тривожиться через Тома. З ним усе гаразд?

Віль зрізав жирний край свого стейка і відсунув його вбік на тарілці.

— Вона має причини тривожитися. З Томом щось коїться. Він хандрить і нічого не хоче робити. Сидить, як монумент.

— Гадаю, він був сильно прив’язаний до Семюеля.

— Аж занадто сильно,— підтвердив Віль.— Просто занадто. Він ніяк не може оговтатися. У певному сенсі, Том — велике дитя.

— Я з’їжджу його провідати. Ваша мати каже, що Дессі збирається перебиратися на ранчо.

Віль поклав ніж і виделку на скатертину і витріщив очі на Адама.

— Бути цього не може,— промовив він.— Я їй не дозволю.

— Але чому?

Віль уникнув прямої відповіді.

— Бачите, в неї тут непоганий бізнес. Вона пристойно заробляє. Шкода буде отак все кинути.

Він узяв ніж і виделку, відрізав шматочок сала і закинув його собі у рот.

— Я їду додому восьмигодинним потягом,— повідомив Адам.

— Я також,— відізвався Віль. Йому більше не хотілося розмовляти.

Розділ 32

1