— Ми отримали ваші квіти.

Лайза пам’ятала всі прислані букети і досі, хоча минуло стільки часу. Адам прислав тоді цілу купу імортелі35.

— Напевне, нелегко змінювати спосіб життя.

Очі Лайзи наповнилися сльозами, і вона міцно стулила вуста, щоб приховати свою слабкість.

— Мабуть, не слід мені ворушити ваш біль,— промовив Адам,— але я дуже сумую за Семюелем.

Лайза відвернула обличчя.

— А як ідуть справи у вас? — спитала вона.

— Цьогоріч непогано. Дощів багато. Трава вже дуже густа, гарний буде корм.

— Том мені писав,— сказала вона.

— Пельку стули,— крикнув папуга, і Лайза кинула на нього сердитий погляд, яким дивилася на своїх дітей, коли вони малими бешкетували.

— Що привело вас до Салінаса, містере Траск?

— Та так, одна справа,— Адам сів на плетений стілець, і той затріщав під його вагою.— Подумую переселятися сюди. Гадаю, для моїх хлопців тут буде краще. На ранчо їм доволі самотньо.

— Нам ніколи не бувало самотньо на ранчо,— суворо промовила Лайза.

— Просто я подумав, що школи тут кращі. Мої близнюки отримали б якісь переваги.

— Моя донька Олів працювала у «Персиковому дереві», у «Плейто» і у «Біг Сурі».

Тон Лайзи давав ясно зрозуміти, що кращих шкіл, ніж ці, просто не існує. Адам відчув тепле захоплення її залізною відданістю родині.

— Я поки що просто все зважую,— пояснив він.

— Діти, які виховуються поза містом, краще влаштовуються в житті.

Для неї це був закон, і вона могла його довести на прикладі власних синів. Потім вона зосередилася тільки на Адамі.

— Ви підшукуєте будинок у Салінасі?