— Так — так, гадаю, що так.

— Зайдіть поговорити з моєю донькою Дессі,— заявила Лайза.— Дессі хоче повернутися на наше ранчо, до Тома. Вона має гарненький будиночок на вулиці поблизу булочної Рейно.

— Неодмінно зайду,— пообіцяв Адам.— Піду просто зараз. Радий, що вам так добре ведеться.

— Дякую. Мені тут затишно.

Адам уже підходив до дверей, коли вона спитала:

— Містере Траск, ви бачитеся з моїм сином Томом?

— Ні. Ні, не бачуся. Розумієте, я рідко виїжджаю зі свого ранчо.

— Я б хотіла, щоб ви провідали його,— швидко сказала Лайза.— Думаю, йому самотньо.

І замовкла, немов злякавшись такої відвертості.

— Обов’язково. Обов’язково провідаю. На все добре, мем.

Зачиняючи по собі двері, Адам почув, як папуга промовив:

— Пельку стули, падло паскудне.

А Лайза відповіла:

— Поллі, якщо ти не добиратимеш слів, я тебе відлупцюю.

Адам вийшов з будинку і рушив вечірньою вулицею у напрямку Головної. Неподалік французької булочної Рейно він побачив будинок Дессі з невеличким садком. Двір так заріс бирючиною, що будинок не можна було роздивитися як слід. На воротах була пригвинчена акуратна табличка. На ній фарбою було виведено: «Дессі Гамільтон. Кравчиня».

Закусочна «Сан-Франциско» стояла на розі Головної вулиці й Центральної авеню, і вікна її виходили на обидві. Адам зайшов пообідати. За столиком у кутку сидів Віль Гамільтон і поглинав стейк на кісточці.

— Агов, сідайте зі мною,— гукнув він до Адама.— Приїхали у справах?

— Так,— відповів Адам.— Зробив візит вашій матері.

Віль поклав виделку.

— Я тут лише на одну годину. Не зайшов побачитися з нею, бо це її хвилює. А моя сестра Олів поставить увесь дім догори дриґом, щоб приготувати задля мене святковий обід. Я просто не хотів їх турбувати. До того ж, мені треба одразу назад. Замовте собі стейк на кісточці. Вони їх тут чудово готують. Як там мама?