Добридень, мої дорогі рідні люде!

Не знаю, коли цей лист дійде до вас і чи дійде загалом. Не знаю цього… і не знатиму, можливо, ніколи: адже повідомляти вам зворотню адресу в моєму становищі було б верхом необачності. Я просто пишу цього листа, щоб повідомити: я живий і здоровий, зі мною все гаразд.

Як так сталося, що в 1968 році я щезнув?.. Сталося, ото й усе. Написати докладніше не можу, оскільки боюсь виказати людей, котрі допомогли мені викрутитися з надзвичайно складних обставин, до яких я втрапив не з власної волі. Лише одне прошу зрозуміти: все буде добре зі мною! І дуже сподіваюся, що і з вами усіма також буде добре.

Шукати мене не треба: це небезпечно. Знайте лише, що проживаю я тепер по сусідству з дядьком Дем’яном Кандибою. Мені тут дуже подобається, але на те було дві умови. По-перше, треба було розповісти всю правду про те, як ми посварилися з Михайлом Говалешком – ну, отож я й розповів… А по-друге, ім’я моє різало вухо тутешнім жителям. Тим самим сусідам дядька Дем’яна, які зголосилися мене прихистити. Отож і довелось мені ім’я змінити, а разом із ним усе інше.

Тому якщо я колись і з’явлюся вдома, то зватимуть мене зовсім не так, як раніше. А з’явитись рано чи пізно я таки збираюся – бо дуже вже хочу обійняти маму і тата! Вони немолоді вже, тим не менш сподівань моїх ніхто в мене не відніме. А щодо сестрички Мусі (вибач, Марічко, але нелегко позбутися давньої звички) – то це вже само собою! Ми ще стрінемося, вірю в це.

Цілую міцно,

Того вечора Марічка тільки й робила, що безупинно плакала і все читала-перечитувала листа. Ні поратися по господарству, ані перевіряти уроки у дітей вона була не в змозі. Насилу дочекалася повернення чоловіка після другої зміни: аби лягти спати, не могло бути й мови – до глибокої ночі разом з Радомиром жінка гадала, що це за послання таке і що воно означає?!

Так – почерк Леона вона упізнала одразу. Але ж почерк можна підробити… Дістати зразки для підробки при бажанні було неважко: наприклад, у Львівській політехніці мала зберігатися дипломна робота інженера-електрика Леона Яроцького. Або якісь курсові роботи…

В листі жодного разу ім’я того, хто писав, не згадувалося. Але чому? Що означала фраза: «…довелось мені ім’я змінити, а разом із ним усе інше»?! Якщо Леон справді змінив ім’я і тепер не хотів виказувати нове – що підштовхнуло його до подібного вчинку?

Що означали згадки знайомих сімейства Яроцьких по Берегомету – Дем’яна Кандиби і Михайла Говалешка[149]? Про яку таку «сварку» з другим йшлося, якщо цей чоловік хоча й був відомий на весь Берегомет, проте тато Маркіян стикався з ним виключно по роботі?