Чому Леон (якщо він справді написав цей лист) спочатку назвав сестру «Мусею», а потім одразу ж вибачився за це? Він же повинен знати, до чого Марічці це не подобається! А також що вона дозволяла називати себе Мусенькою тільки вітчиму…

І знов-таки, чому всі ці імена в листі наводяться, але ім’я автора замінене обтічним словом «Братик»?

Марічка й Радомир обдумували всі ці моменти до глибокої ночі, але нічого путящого не могли придумати, аж поки жінка не зачепилася за фразу: «Знайте лише, що проживаю я тепер по сусідству з дядьком Дем’яном Кандибою». На перший погляд, вона була позбавлена будь-якого сенсу, оскільки згаданий в листі Кандиба спокійненько жив собі в Берегометі, отож якби Леон Яроцький і справді мешкав десь поруч – ніяких проблем загалом не було б. Отже, за цими словами явно щось ховалося…

Що саме, Марічка здогадалася вже ближче до ранку, коли за вікном на сході ледь-ледь порожевів небокрай. Річ у тім, що з якоїсь там причини до дядька Кандиби приліпилося вуличне прізвисько «Канада»! Отже, «проживаю я тепер по сусідству з дядьком Дем’яном Кандибою» могло означати, що Леон живе тепер… по сусідству з Канадою! А це вказувало, що він перебуває в Сполучених Штатах – он воно що! От які «сусіди дядька Дем’яна» зголосилися його «прихистити»!

В цьому світлі швидко знайшлося пояснення уявній «сварці» з Михайлом Говалешком. По-перше, під час війни той був поранений в боях за Прагу. По-друге, його прізвище було співзвучним із прізвищем чеського драматурга-фашиста Вацлава Гавела, якого провідні радянські газети затаврували як одного з кривавих поплічників світового імперіалізму в ідеологічній царині. Таким чином, фраза з листа про «сварку з Михайлом Говалешком» могла означати, що, опинившись у США, Леон розповів кому слід якусь свою правду про події, що мали місце в Чехословаччині в 1968 році. Також цілком очевидно, що така правда жодним чином не сподобалась би в КДБ – от тому він, ймовірно, і змінив ім’я! Тому й не вказав навіть своєї нової адреси – бо побоювався «довгої руки» радянських чекістів. Тому й попросив, очевидно, передати листа сестрі якомога непомітніше.

Насамкінець, автор прекрасно знав, що Марічка терпіти не могла, коли її називали «Мусею». Тим не менш, назвав її так, немовби натякаючи: він змушений писати не те, що хотів би – але справжній сенс у написаному відшукати можна. Якщо тільки захотіти читати поміж рядків…

Коли Марічка і Радомир нарешті зрозуміли все, на вулиці вже й розвиднілося. Отож чоловік нарешті ліг спати, а жінка, попри легке гудіння в голові після безсонної ночі, нашвидкоруч перекусила тим, що під руку потрапило, й зазбиралася на розвозку. Вона вже все вирішила: приїхавши на «цегельку», слід негайно переговорити з майстром зміни й написати заяву на кількаденну відпустку за власний кошт – бо слід з’їздити до Берегомета й розповісти про все вітчиму. Шкода, звісно, що мама Клава померла – але нехай хоч він дізнається про долю любого свого Леончика!..