– Якби ми стріляли сигарети у друзів!.. Ги-ги-и-и!.. – лунав із задньої парти дурнуватий жартик.

– Нідзелінський! Ти що, палиш?! – вмить обурювався воєнрук.

– Та ні, товаришу підполковнику! Як можна?! – намагався удати безневинність Владька.

– Та не палить він, товаришу підполковнику, а тільки затягується в туалеті на перервах, – під загальний регіт коментували з «камчатки».

– Нідзелінський! Не кури. І не затягуйся також, це погана звичка, – погрожував кулаком воєнрук. – Ти спортсменом-стрільцем стати хочеш?

– Так точно, хочу!

– А для спортсмена дихалка важлива, отак! А куріння дихалку збиває.

– Нічого, нічого, товаришу підполковнику, – продовжували в тому ж дусі з задньої парти, – як на дівку залізеш, то дихалка вмить відновиться…

– Нідзелінський! – аж червонів воєнрук. – Ти що, вже дівок на х*ю крутиш? Ти мені диви! Якщо неповнолітніх, то це стаття…

– Та які там дівки?! – обурювався Владька, з ненавистю озираючись на «камчатку». – Це оті придурки ляпають хтозна-що, аби лише ляпнути!

– А-а-а… Ну, тож диви мені, не порушуй чого не треба! Бо не повішу твою фотографію на стінку, – підсумовував воєнрук. – Ну все, гаразд! Кінчаємо базар-вокзал, повертаємось до вивчення гранати ручної РГ-42.

Добре, що на відміну від цивільної оборони, уроки військової підготовки юнаки проходили окремо від дівчат, котрі в цей час вивчали домоводство. Інакше проблеми з Нелькою юнакові були б забезпечені. Звісно, ніяких особливо «тісних» стосунків між ними не було – так, зітхання, несміливі обійми й обережні поцілунки в щічку… Тим не менш «камчатці» треба було принагідно прищемити язики.

Що ж до стрілецьких змагань, то Владька прагнув досягти у цій царині високих результатів зовсім не через жагу слави. А тим паче, не заради того, щоб його фотокартка висіла на стінці кабінету військової підготовки.

Справа була зовсім в іншому – в нагані, який приніс його дід з війни. Раніше пістолет явно належав якійсь непересічній людині, бо в його руків’ї колись були крихітні отвори, тепер залиті епоксидною смолою. Мабуть, раніше до руків’я кріпився шильдик з ім’ям власника – отже, зброя була явно «з історією»… Отож дід якось пообіцяв, що після його смерті наган перейде онукові, якщо той продемонструє, що став «справжнім чоловіком». А це ж легко можна продемонструвати, досягнувши успіхів у стрілецькому спорті?

Отож Владька і старався заради дідового нагана. Тим паче, довкола хлопця коїлося стільки несправедливості! Якщо ж у нього з’явиться власна короткоствольна зброя – юнак швиденько розбереться з кривдниками. Та чого там – вже сам вигляд бойового пістолета у твердій руці юного Ворошиловця зупинить тих, хто затіває зле! Зупинить неодмінно.