– Авжеж буду.

Красильщиков кивнув і підсунув ремонтникові наступну закладку:

Там, на правому фланзі, нерівний бій вели кулеметники лейтенанта М. А. Василяна. Вбили командира розрахунку, поранили кулеметника. Василян лягає до кулемета, поруч, не сказавши ані слова, Пивоваров. Піхота супротивника тікає. Колишнього бакинця, нині інженера одного з найбільших єреванських заводів Миколая Арташесовича Василяна[172], я зустрів після війни. Ми знов згадали той бій… Пивоваров подає і подає стрічку. І раптом Василян відчуває, що Пивоварова немає. Пивоваров убитий. Немає комісара Пивоварова, я не знаю втрати гірше. На війні гірка будь-яка втрата. Але кожна в той момент, коли вона спіткає тебе, здається найгіршою. Нема Пивоварова, нема друга й рятівника. Немає чоловіка, який в першу ж зустріч здався знайомим все життя. «Командире, – полюбляв він говорити, – ти думай про те, як полку досягати перемоги в бою, решту довір мені – дисципліну, свідомість, постачання… Не підведу». Він не підводив. Він був зі славетної когорти старих кадрових комісарів Червоної Армії. Це про таких, як він, напевно, вперше хтось сказав: душа полку… Весь наступний день, попри всі клопоти, я не міг змусити себе забути хоч на хвилину про Пивоварова. «…Командире, можеш вірити, що не підведу», – не йшли з пам’яті його слова, його інтонації. Сам того не помічаючи, я забрів у другий батальйон. Влігся до станкового кулемета і короткими чергами обстрілював німецьку піхоту – потрібно було дати вихід бажанню ось так, буквально фізично, помститися за Пивоварова.

Там, на правому фланзі, нерівний бій вели кулеметники лейтенанта М. А. Василяна. Вбили командира розрахунку, поранили кулеметника. Василян лягає до кулемета, поруч, не сказавши ані слова, Пивоваров. Піхота супротивника тікає.

Колишнього бакинця, нині інженера одного з найбільших єреванських заводів Миколая Арташесовича Василяна[172], я зустрів після війни. Ми знов згадали той бій…

Пивоваров подає і подає стрічку.

І раптом Василян відчуває, що Пивоварова немає. Пивоваров убитий.

Немає комісара Пивоварова, я не знаю втрати гірше. На війні гірка будь-яка втрата. Але кожна в той момент, коли вона спіткає тебе, здається найгіршою. Нема Пивоварова, нема друга й рятівника. Немає чоловіка, який в першу ж зустріч здався знайомим все життя. «Командире, – полюбляв він говорити, – ти думай про те, як полку досягати перемоги в бою, решту довір мені – дисципліну, свідомість, постачання… Не підведу».

Він не підводив. Він був зі славетної когорти старих кадрових комісарів Червоної Армії. Це про таких, як він, напевно, вперше хтось сказав: душа полку…