І ось «веселий» прес-тур нарешті стартував…

* * *

– Всеволоде, дозволь поцікавитися: що ти ховаєш за «Буйтуром», га?

– От усіх чомусь непокоїть саме це, а не щось інше! – мугикнув газетяр, примружившись по-котячому. – Те, про що я пишу, що саме я пишу і чому саме пишу, – воно нібито другорядне. Натомість псевдонім цікавий всім…

– Так же, насамперед, треба ж зрозуміти, що ти за людина, чи як?!

– Чи як, – пожартував Буйтур Всеволод.

– Ішов би ти в дупу!

– Сам ти йди гуляй у дупу…

– Відштовхуючись від псевдоніму, легко пояснити все інше, що ти собою являєш як людина.

– Ні-ні, Ремко, ти не лізь туди, куди лізти не варто…

Схоже, назрівала серйозна сварка, проте в цей самий момент двері кімнати прочинилися, і всередину ввалився третій мешканець, найбільший хропун серед них усіх – Спартак Сивак. І до речі – єдиний, хто відправився у прес-тур… на не зовсім законних підставах. Швидше, так би мовити, по блату…

Адже якщо Богораз представляв Дніпропетровське телебачення (його оператора, який спав дуже сторожко, заселили в іншу кімнату – подалі від хропунів), а Буйтур Всеволод – газету «Поступ+», що була сучасною реплікою легендарного часопису «Post-Поступ»[79], то Сивака відрядила до Охтирки громадська організація – Українська асоціація бізнесменів та орендарів. До УАБО він потрапив, можна сказати, випадково – внаслідок заплутаного ланцюжка подій.

У понеділок, 2 березня 1998 року, редакція газети «Селянин» оголосила страйк через багатомісячну невиплату зарплатні, після чого була миттєво викинута на вулицю у повному складі. Далі, двох звільнених газетярів – головного редактора Зореслава Бурбелу і редактора відділу політики Спартака Сивака – буквально на місяць винайняв у якості PR-менеджерів президент УАБО пан Гжесюк: він теж балотувався до Верховної Ради України по мажоритарному округу № 220… але куди ж йому було змагатися в популярності з самим гендиректором легендарного пивзаводу?! Звісно, вибори Ричард Бернардович з тріском програв…

Але річ у тім, що АТ «Оболонь» як юридична особа була колективним членом Української асоціації бізнесменів та орендарів! Через це напередодні виборів Гжесюк намагався умовити Слободяна висуватися за якимсь партійним списком (адже будь-яка партія з задоволенням прийняла б у свої лави директора пивзаводу), поступившись місцем по «мажоритарці» йому як президентові УАБО. Ясна річ, з цього нічого не вийшло… Після виборів Зореслав звільнився з асоціації, натомість Спартак залишився працювати там.

Отож дізнавшись про майбутній прес-тур, Ричард Бернардович Гжесюк знов зв’язався тепер уже з народним депутатом Слободяном і попросив забезпечити в групі журналістів місце для PR-менеджера УАБО. Розрахунок був простим: поки всі «акули пера й мікрофону» оглядатимуть Охтирський пивоварний завод, Спартак мав оббігати всю Охтирку, прорекламувати там УАБО і по можливості навербувати нових колективних членів. Насамперед, це стосувалося ВАТ «Охтирський пивоварний завод», але не тільки… Загалом, чим більше – тим краще.